Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 84. 1908.djvu/46

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

тицї. Передусїм не було добре обміркованого пляну дїяльности анї у самого короля анї у його дорадників, принайменше те, що нам звісно, не має такого характеру. Ще важнїйша хиба — то недостача сильної волї, енерґії та консеквенції по королївськім боцї. Сам король мав не одну гарну прикмету, Флємінґ не був буденний чоловік, одначе їх інїціятиви хорували браком волї, а їх дїланє браком енерґії та тревалости[1].

Дальшою причиною невдачі було те, що Август трактував Польщу, будь що будь як тілько спосіб до власного вивисшеня і в дїйсности йому було байдуже, чи те вивисшенє здобути через Польщу, чи через Шлезк або Чехію, чи вкінци Неаполь або Бельґію. У нього, першого в родї Веттинів польського короля, не було доконче потрібного тут дорожіня краєм, яке видимо нераз у найбільше еґоістичних володарів.

Та головна перепона в успішности реформаторської полїтики (поминувши всї її хиби) була в тім, що польська суспільність стріла всї ті заходи рішучою опозицією. Август II не міг будувати на нїкім, на нїякій суспільній верстві, бо — як сказано — нїяка крім шляхти не мала полїтичної вартости, на нїякій партії, навіть одиниць не було, які щиро і свідомо підперли б короля. Те, що говорить ся часто про королївських сторонників, не можна розуміти в значіню полїтичної акції. Всї дїйсно полїтичні проєкти реформ виходили від не-Поляків. Польські дорадники і помічники — се понайбільше низькі карієристи, зарозумілі двораки або уроджені інтриґанти, які хоч в однім-другім випадку піддержували короля, та зовсїм не з добре зрозумілих полїтичних мотивів, а виключно з власних особистих[2]. Навіть ширші гро-

  1. Полїтично найрозумнїйша голова при королївськім дворі була без сумнїву у Паткуля, тілько він грішив односторонностю, а до того перейшов скоро в царську службу і почав дивити ся на Польщу зі становища росийських державних інтересів. Правило, якого треба придержувати ся при доборі дорадників, виложив король у своїй записцї п. н. Regel pour la posterité, себто полїтичнім заповітї своїм наслїдникам, писанім десь у першім десятку XVIII в. Сказано там м. ин., що не треба добирати собі людей, які зросли ся в інтересами чужих держав або свого власного краю. Що до Польщі вдавало ся се йому хиба стілько, що його польські дорадники найбільше дбали про свій власний інтерес.
  2. Подібно характеризує їх також Отвіновский: Król August uchwyciwszy aptitudinem pozycyi czasu, umyślił swego dawnego przedsięwzięcia, za radą saskich konsyliarzów, osobliwie Fleminga, i szalbierzów niektórych polskich panów, dokazać w Polsce, żeby było absolutum dominium wprowadzić (ст. 202).