Юрій Любомірский, щоби ситуацію використати для себе, попирав французьке сторонництво королевої і впливав на правительство і наклонював його до заключеня згоди з Швецією, аби тим лекше кинути всї сили на Україну і приспішити сполуку[1].
Дїйсно, такий вихід з десятилїтної боротьби може видавав ся для многих Українцїв дуже несимпатичною розвязкою польсько-українського питаня, але, треба признати, воно виходило тепер в зовсїм иншім освітленю. Традиційна полїтична засада польської шляхти, що опирала геґемонїю Польщі на неволї українського народа, була тепер вже трохи анахронїзмом і стратила свою силу. Тепер, хто в Польщі думав серіозно ратувати Польщу, не міг думати про згоду з Україною без ширших, автономно полїтичних уступок. Для неспідлених польських патріотів така комбінація видавала ся одиноким ратунком, і сей погляд зовсїм не був осамітнений. Таке розумінє витворила попередня десятилїтня крівава революція, що викликала так зміну полїтично-національних відносин, як і привела з собою зміну поглядів в умисловій сфері і зродила вкінцї розумінє злих сторін дотеперішнїх обопільних відносин.
Довголїтний протест України манїфестований проливом крови, витворив серед правлячих сфер нове поколїнє з толєрантним пересвідченєм і з серцем більше склонним до широких уступок для України. Добра охота до постійної згоди з Україною була тодї в Польщі досить популярною. Та вкінцї чиж не робила вражіня і чиж не переймала страхом можливість, що можуть видїти власними очима упадок вітчини, її подїл між сусїдів, або чи не був би більший сором, якби на католицькім престолї засїли православні Романовичі? А вже ж може було б найбільше болюче, коли б хто зі шляхти зістав ся, видїти Польщу без Прусії і Великої Польщі — вправдї з власним королем, але не королем шляхти, а з всевладним королем хлопів, що мав би панувати деспотично по цїлковитім знищеню шляхоцького імени.
Прецїнь не вийшли з памяти ті страшні проєкти Кароля X Ґустава, що намовляв побожного короля Яна Казимира до вирізаня шляхти і до відступленя йому і бранденбурському елєкторови висше наведених провінцій. Навіть „ad statum plebeium wydawał uniwersały, armuiąc ich (chłopów) przeciwko szlachcie, rozkazuiąc, aby Panów swoich zabili i praecium każdego Pana głowy obiecuiąc“ — пише Казимир Бєнєвский
- ↑ Rudawski, т. II, ст. 359.
