до старости луцького з дороги до Чигирина[1].
Крім того напирала Польщу до згоди Австрія. Цєцїшевский, польський дипльомат радив віденському кабінетови конечно помогти прихилити Виговського: „Думаю, говорив він, що гетьмана козаків не треба легковажити, бо на тім чоловіку опирають ся погрози многих Поляків (партії французької) викинути австрийське військо з краю і на тім чоловіку опреть ся ще богато афронтів (impertinentiae), а тому треба запобігти[2]. Але Австрія без того здавала собі добре справу зі значіня козацтва для долї Польщі і мала завсїгди на козаччину пильне око почавши від Рудольфа IV і без перерви з ними зносила ся. Коли як коли, а 1658 р. Австрії дуже залежало удержати при житю польську державу, яко передмурє перед шведською авантурничою інвазією і московськими претенсіями що до польського престолу. За прошенєм польської корони і представленями тодїшних полїтиків і дипльоматів Павла Вальдероде і барона Лїзолї посилав Фердинанд III в сїчни 1657 р. до Богдана Хмельницького католицького архиепископа Петра Парчевича з його капеляном Марціановичом до Чигирина, щоб прихилити старого гетьмана на сторону Польщи. То само повторив в місяци грудни того самого року по його смерти син Лєопольд I; нове се посольство післано вже на адресу Юр. Хмельницького[3]. Так само дбала Польща про посередництво у Татар, хоч вони тим разом не мали причини дуже одушевляти ся польським клопотом, маючи запевнений спокій з Україною.
В самій польській коронї особливо з одушевленєм витала проєкти згоди дрібна волинська, подільська і брацлавська шляхта, не зовсїм сполячена, яка протягом 10 страшних лїт хиталась в непевности двох впливів і весь тягар трудної революції перенесла і відпокутовала на своїй крові і майнї. Як терпіла вона за небіщика Хмельницького, так не лїпші настали для неї часи і за Виговського, за котрого терпіла вона ще більші клопоти від польських і українських військових постів над Гориню і Случою, що стояли завсїгди на воєннім поготовю. Дове-
- ↑ Рукопись біблїотеки кн. Чарторийских в Кракові ч. 2446, стор. 47. К. Бєнєвский каже, що Шведи хотїли забрати всю Прусію а Велику Польщу годили ся дати бранденбурському елєкторови.
- ↑ Walewski A. Historya wyzwolonej Polski, т. I. ст. 53.
- ↑ Про се посольство подав гарне справозданє др. Мирон Кордуба під т. „Проба австрийського посередництва між Хмельницьким а Польщею“, Записки Наук. Тов. ім. Шевченка т. 84, р. 1908, кн. IV, с. 1–32.
