чувати і шукати лїчничих способів на застарілу хоробу. Прецїнь нїчого доброго не принесло насильство в Швеції, Нїмеччинї, Нїдерляндах; анї навіть в Анґлїї не було з насильства нїякого хісна — всюди знов по многих кровавих війнах і боротьбах бурян і кукіль взяли гору і не допустили здорового посїву (triticum cradicatum i zizania взяли верх, nec mentionem tritici admittunt).
„Сама Польща була так щаслива, і се, що у инших було злого, у неї не прийняло ся, і через се, що вона єреси не дусила, забезпечила собі і церкві спокій. Вправдї велика частина була заражених, а єресь, пороки і скандали вкидали ся між духовенство, але дякувати Богу братерська тверезість (claritas) те все усунула, що аж до половини убуло Лютрів. Отже розвагою, побожністю, лагідністю треба підносити добро церкви і тими прикметами церква була сильнїйшою як могучість держав, навіть по очищеню католицизму. До церкви йно належить дбати, щоб піднести її добро і божу славу! Але вся та диспута радше належить до єретиків, як до Руси, якої на мою думку не можна ідентифікувати з єретиками, бо грецький обряд хоч і ріжнить ся від римського, то таки релїґії не заперечує (non damnat religionem), аби тільки артикули віри не ріжнили ся (ne discriparent) і спосіб ісповіданя тих артикулів лишив ся незмінений. Нехай же то все рішить зїзд теольоґів в Варшаві. Прецїнь та справа була вже на дневнім порядку перед війною, і якби не війна і не смерть пана канцлєра, то було б се давно полагоджене.
„Я таки, не кидаючи ще теми про унїю, зістаю в пересвідченю, що через знесенє її не наносимо насильства нашому сумлїню і через се не осуджуємо нашої релїґії. Бо взагалї унїя нїчим иншим не ріжнить ся від римської церкви, як тільки обрядом, котрий, як я піднїс, не повинен підлягати осудови. Непростимий гріх і безбожність — запропащувати (damnare) ту релїґію, яку визнаємо — і се властива єресь. Тодї такий — скажу словами св. Павла — власним судом себе осуджує, се значить вірить в се, що як раз осуджує. З тих отже причин нїби не можемо зносити унїї, але щоби сього неможливо було якось полагодити[1] і щоби вже не найшов ся спосіб до заспокоєня нашого сумлїня — не хочу сьому вірити“.
Автор радить проте краянам залишити інкорпорацію грецького обряду до латинської церкви, бо се тілько огірчить Русь.
- ↑ В текстї є: ale, zeby to rzecz miała bydz incomplanabilis.
