лено се тому, що зближенє Поляків до сеї границї викликувало у простого народа невдоволенє і його утечу і через се насувало можливість бунту против Виговського.
Так вже Тетера усунувши всї перешкоди, подав з своєї сторони точки умови, без яких формальностий годї було приступати до самого трактату. Певно ті самі пропозиції подав в Варшаві і Томкевич, але ми їх не знаємо від нього, а знаємо від Бєнєвского, з його реферату, післаного королеви по його конференції з Тетерою[1]. Найважнїйша умова поставлена Виговським для корони, се було бажанє погодити ся доконче з шведським королем, хочби навіть з власною шкодою. Бо якби Росія випередила Польщу і завела з королем трактати, тодї не обіцює він доброго успіху, бо козаки не повірять в перевагу Польщи, а Україна буде мусїла nolens volens дальше зносити тиранство царя. А Виговський побоював ся сеї небезпечности уже, бо мав відомости, що Москва про таку згоду з Карлом X побивала ся — обіцюючи всю Польщу за Вислою, а Хитрово оголошував навіть в Українї против Польщі війну. По друге, він бажав, щоби король післав від себе до Криму посольство і наказав ханови вирушити зараз з ордами, не чекаючи весняної пори. 3) щоби границї так Польщі як і України як найщільнїйше замкнути, бо всякі бігуни, купцї своїми реляціями дуже утруднюють справи; пограничні війська, особливо ґарнїзон поміщений в Межирічу мав сього пильно стерегти. 4) щоби війська коронні були все готові, але не наближали ся до Горини і щоб корона мала на поготові посполите рушенє і для сього мало правительство видати унїверзали — одні віцї за двоє, а на третї мали вже сїдати на конї. Здаєть ся, то все було зроблене на се, аби з одної сторони мати забезпечену поміч на випадок неудачі з Пушкарем, а з другої сторони — аби польськими військами шахувати нарід[2].
Такі отже жаданя ставляв гетьман. Але яка була запорука зі сторони козаків, що то все брали серіозно? Якось сповняло польського дипльомата підозрінєм, що Тетера понад гарні слова не мав від Виговського повновласти, тай, видко, Виговський не зовсїм точно сповняв поставлені зобовязаня. Бенєвский, уважаючи Тетеру своїм конфідентом, не залишив знов нїчого, щоби дові-
- ↑ Рукопись бібл. орд. Красїньских в Варшаві ч. 312, ст. 207.
- ↑ Ibidem, ст. 399, 256–7.
розправи Д. Коренця п. т. „Зносини Виговського з Польщею в р. 1657–58“. Записки Наук. Тов. ім. Шевченка, т. 38.
