Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том IV (1894).djvu/125

Матеріал з Вікіджерел
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

нии безпосередно заінтересована кляса хлїборобска — багато нинї вже іще міродайні в державі чинники не можуть допустити до того кінця, до тих катастроф, які можуть випередити такий кінець — а пригривку до того ми мали вже в роцї 1892, коли то доведена до розпуки людність надгранична галицких повітів стала нагло як-би на команду покидати свою землю і утїкати за границю, шукаючи на далекім і незвіснім сходї кращої долї. — Власти були в констернациї не знаючи, як тій формальній утечи селянста зарадити. Ту треба було перевести якусь глибоку і коренну реформу аґрарну, бо палїятиви вже абсолютно нїчо не поможуть, а наші тїла законодавчі і адмінїстрацийні не можуть навіть на палїятив здобути ся. З хвилевого клопоту вибавило Австрию правительство росийске, замкнувши галицким еміґрантам свої ворота. Рух скінчив ся на 6.111 еміґрантах, з котрих 2.828 не вернуло. Справа однак не порішена, бо причини тої еміґрациї не усунено. Меч Дамокля висить, все. „Гірше як тут, нїгде нам не може бути“ — се був девіз утїкачів, він доказом, що в моїх словах, пересади нема!