більше, але висловлений принцип з того не тратить свого значіння, даючи нам критерій, на що повинні ми звернути особливу увагу.
Я мав зазначити коротко, як то було можливо на протягу кількадесяти минут, головні моменти в давній нашій істориї, що вимагають особливої уваги, і свою вихідну точку в вислїдах історичних. На рештї я хотїв би сказати кілька слів про свою професию методолоґичну, специяльно для тих, що мають охоту студиювати зо мною історию viribus unitis. Я перейшов в своїм часї філологичну школу і з неї міцно витвердив принцип — nemini credere. Завше шукати і нїколи не задовольнятись, не сподїватись, що посїв цїлком усю истину, так що всякий инчий погляд, инча виходна точка в тій справі неможлива, абсурдна. Πάντα δοκιμάζετε! Наука — се неперестанний скептицизм. Не той недужий, немощний, що зостаєть ця при самім аналїзї, при самій руйнациї, а той здоровий, плодотворящий скепсис, що веде за собою слїдом роботу синтетичну. Через те всякий догматизм в своїй науцї я уважаю непотрібним, всяке juratio in verba magistri — неможливим. Того духу вислїду й критицизму хотїв би я і в своїх співробітниках — слухачах як найбільше і бажав би щиро, щоб з ним вони перш за все приймали й моє слово не хитре.
М. Грушевський.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том IV (1894).djvu/152}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
