Українсько-руські землї, від коли застає їх істория, бачимо ми, що до полїтичного устрою, в становищу двоїстости. Устрій сей складаєть ся властиве з трох переважно елєментів: перший елємент — се земські обивателї, „людіе“, „земля“, се-б то концентрация міст, з геґемонїєю головного міста („город“, „город старійший“), і громада сего міста — віче, яко її заступник; другий елємент — се князь; третій — єго „дружина“, або інакше — „бояре“, „мужі“, „отроки;“ але сї два останнї елєменти, в нормальних відносинах, бувають тїсно звязані межи себе й солїдарні, так що взагалї у відносинах громадсько-полїтичних маємо дві основні ґрупи: землю — й князя з дружиною єго. Сї-ж ґрупи, хоч відносини їх міняють ся часами, хоч пробувають вони інодї в згодї, не злучають ся в одне тїло, не перестають почувати себе за щось окреме, відрубне одна від одної: „земство“ було само по собі, а князь (з дружиною) сам по собі, як каже один історик. У відносинах сїх двох основних ґруп, сїх підвалин й лежить уся вага тогочасної громадсько-полїтичної істориї українсько-руських земель.
Родовід сего полїтичного устрою ми можемо висьлїдити по усїх українсько-руських землях, опріч початкової Руси — се-б то старої землї Полян. Ми знаємо, що усї сї землї й племена, одне за одним, підгорнули під себе київські князї; починав ся сей процес з „примучування“, екзекутивного вибирання дани, а кінчив ся на тім, що по усїх землях замісць тубильної старшини, чи над нею, посаджено було князїв з київського князївського дому, а сї князї забирали в свої руки земське кермо й розсаджували своїх дружинників по всїх значних посїлостях землї. Та-
