Початок 1638 р. принїс важні зміни в становищі аріянства, як в корінній Польщі, так і в українських землях Річипосполитої. Сойм, розпочатий 10 марця, не віщував нїчого доброго всїм дісідентам. Католицька реакція встигла стати вже на твердий ґрунт і, прокотившись широкою хвилею по всїй польській державі, зуміла в значній мірі відвоювати католицькій церкві утрачені нею під впливом недавнього реформаційного руху впливи. І сойм 1638 р. тільки відбив в своїх нарадах загальний настрій шляхетського народу. Переповнений палкими суперечками між католиками з одного боку, а не-католиками — православними, протестантами, аріянами — з другого, він мав особливо сумні наслідки для сих останнїх.
Королївський мандат, що за волею сенату і сойму зносив на віки аріянський „збор“ і школу в Ракові, звертаючись в першій мірі проти раківського дїдича — подільського воєводича Сєнїнського — і раківських „мінїстрів“[1], одночасно нападав на саму релїґійну доктрину і сим в коріннї підтинав правне становище аріян в Річипосполитій[2]. З того часу се становище стає чим раз гіршим доти, доки соймова постанова 1658 р., потверджена соймами 1659, 1661 і 1662 рр., зовсїм
