Огляд починаємо з часописей росийських, і то з загальних, щоб потім перейти до специяльних.
В часописи Вѣстникъ Европы протягом цїлого року тягнули ся начерки А. Пипина про росийську лїтературу в XVIII і в початку XIX віка. Таким робом в статях Пипина, що друковали ся в В. Е. за 1894 і 1895 рр. (І–VIII, X–XII) ми маємо цїлий систематичний огляд істориї росийської лїтератури, доведений поки що до М. Гоголя; письменнику сему — „першому репрезентанту українського народа й єго духовного життя в росийської лїтературі“ — присьвячено осібну студню (XII. 692–738). Про цїкаву статю А. Потебни (IX) — Языкъ и народность — і розвідку А. Фамінцина (VI–VII) „Богиня весни и смерти в пѣсняхъ и обрядахъ Славянъ“ — мова осібно (Записки кн. IX і XIV).
Дуже цїкаві студиї д. Мілюкова про головні напрями в росийській історіоґрафиї, що друковались в часописи „Русская Мысль“ в 1893–1895 рр., ще не скінчені. В отсїй часописи ми можем тільки занотувати в біблїоґрафічнім віддїлї, з поводу друковання в виданнях для народу творів українських письменників, коротенькі замітки про Наймичку Шевченка, оповідання Марка Вовчка, Як рідні брати — Федьковича і Голку — Стороженка, головним чином з погляду їх здатности для народного читання.
„Сѣверный Вѣстникъ“ подав (II) з приводу 10-их роковин смерти Кистяковського — характеристику д. Фойницкого — „Кистяковскій какъ криминалистъ“[1]; автор характеризує єго, як талановитого вченого і суспільного дїяча й між иньшим каже, що „імя К. займає почесне місце в істориї духовного розвою України“. В VI кн., в коротенькій замітцї, присьвяченой памяти М. Костомарова, переказуєть ся зміст статей про
- ↑ Пор. огляд Київської Старини, Записки кн. XII.
