Двіста пятьдесятъ лїт минуло від часу, як покривджений чигиринський сотник підняв на Українї рух, що привів до цїлковитого перевороту полїтичну систему східньої Европи і надав свому проводиреви розголос, який нї перед тим нї потім не випадав на долю полїтичним дїячам нашого народу. В серединї сїчня („за три тижнї до сирної неділї“)[1] підняв він Запороже „королївськими листами“, в груднї (17 с. с.)[2] в'їздив він з тріумфом в Київ, в апоґеї своєї слави. І які ж ріжнородні почутя викликала ся слава у сучасників-земляків. „Мойсеєм, хранителей, спасителей, свободителем народа від лядської неволї і на знак того „Богданом“ названим“ величав його православний Київ, витаючи в своїх мурах. Zdrajca, zbójca, rozbójnik, bezbożny arcy-tyran, i morderca — титулує його в своїх мемуарах православний україньский шляхтич, пересиджуючи в мурах Печерської лаври народнїй рух. Що вже казати за чужих! Але й за двіста лїт від того великого руху суд про Хмельницького і Хмельнищину не прийшов до якоїсь одностайности навить в українсько-руській
Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том XXIII-XXIV (1898).djvu/3
Ця сторінка вичитана
Хмельницький і Хмельнищина.
ІСТОРИЧНИЙ ЕСКІЗ
Михайла Грушевського.
I.
