Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Т. LXXXVII кн.1 (1909).djvu/11

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

аґітаціях чигиринський сотник взиває весь нарід до участи, а номенклятура, якої уживав в унїверзалах свідчить, що поза кривдами особистими і війська запорожського болїло його серце і за кривди українського народу (унїверзал до народу).

Нїчо дивного, що на його поклик вся маса народу пішла: таких чутливих слів співчутя і такого глубокого зрозуміня кривд не чув руський нарід поза його унїверзалами нїколи передше, а ширина і піднеслість цїли, що йшла з тим у парі, вчинила сю акцію популярною і забезпечила той успіх, який осягнув. Тай не аби який хист показав Хмельницький на початку свого дїла! Він так уняв за собою весь нарід, що сей не тільки повірив в його велике посланництво, але навіть зі своєї сторони віддав на жертвеник нового порядку всю фізичну силу, майно і кров своїх дїтий. Та на жаль чоловік, який видїв, в чім лежить основа зла, не потрафив збудувати нового будинку зі своєрідним характером. І коли зважимо пізнїйший хід подїй, то зобачимо, яку то мізерну сатисфакцію дав він своїй програмі. Зобачимо, що в перших часах Хмельниччини розуміннє польсько-руського питаня було дуже неясне. Козацький гетьман зробивши розрив з Польщею, розгромивши польські армії під Жовтими водами, Корсунем і Пілявцями, не використав як слїд, своїх світлих побід, не пішов на центр Польщі на Варшаву, щоби подиктовати ублівя, як його до сього опозиція зложена з деяких полковників заохочувала. Уриваючи дїло серед найгарнїйшого успіху, зрікав ся тих користий, які мігби мати, і тим способом давав привід до дальших реванжів і проливу крови. Перші петиції, які вислав від війська до польських комісарів в 1648 р., ще перед Пілявцями, обіймають на велике диво в противорічю до шумного змісту унїверзалів плитко зрозумілі інтереси самого козацтва, яко військової кляси. Побільшенє реєстру до 12.000, заплаченє невиплаченого гроша, і зміна ординації 1635 р. мали заспокоїти їх постудяти. А що ж лишало ся для народа? Мабуть можлива гроза пімсти і нанесений страх українським панам мав бути тою нормою в більше людськім відношеню до хлопів, а для правительства принукою — бути більше толєрантним для руського елєменту і православної віри. Гадки державні тодї у Хмельницького не йшли дуже далеко. Се прикре, але й нїчого в тім дивного. Нарід, який був тідько столїть понижений неволею і майже затратив понятя людської гідности, міг затратити і свою народну гордість, а ще скорше ідею державну, а по перерва-