З боку Виговського крім „кровних звязків“ і „братерського“ бажання мати на такім високім уряді „свого“ чоловіка, мусїли відогравати велику ролю його відносини до найблизшого кандидата на ґенеральство арт. у вел. кн. Руськім, дотеперішнього обозного війська Запорожського — Тимоша Носача, старого хмельничанина і представника більше демократичного напрямку серед тої козацької старшини, що прямувала до Гадяцької умови.
Свої відносини до Носача і його ролю в Гадяцькій умові найкраще схарактеризував сам Виговський в листі до Пражмовського вел. канцлєра кор., писанім 7(17) марта 1659 р.[1] Бажаючи прихилити військо Запорожське на сторону короля та річипосполитої, „я вважав потрібним, пише Виговський, прилучити до висланих від нас на будучий сойм послів п. Тимоша Носача військового обозного… з козаками від кожного полку на те, щоб впевнившись всобисто в милостивій ласцї його королївської милости, тим більше, повернувшись, прихиляли вони народ до вірного підданства“.
Коли вони, радить далі Виговський, „будуть від імени всього війська складати підданство у ніг його королевської милости“, то ваша милость зволить допомогти їм „одержати особливу ласку від короля“, а се, додає Виговський, „послужить для добра річипосполитої“.
Пасивна, і мовляв декоративна більше роля Носача і товаришів, як представників будь що будь ширших козацьких верстов — того „malum necessarium“, з котрим мусїли одначе рахуватись творці Гадяцької умови — виступає тут цілком ясно. Отже не диво, що на пункт, внесений в інструкцію козацьким послам з проханнєм, щоб „пану обозному війська Запорожського, судям, осавулам, полковникам, сотникам була дана „sowita“ нагорода, така, яку їм обіцяв цар московський[2] не звернено великої і особливої уваги в умові між шляхецькою річеюпосполитою і „покозаченою“ українською шляхтою. І коли зважимо, що ґенеральство артилерії вел. кн. Руського дістав Степан Немирич, то мусимо признати повну рацію написаним пізнїйше, бо в лютім 1660 р., словам Юрія Хмельницького, що на соймі 1659 р. „король тих тільки вдоволив, котрі на боцї п. Івана Виговського стояли, а не тих котрі від війська
