Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Т. LXXXVII кн.1 (1909).djvu/6

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


вом депресії, стали Поляки відзивати ся щирійшим голосом поєднання рівного з рівним, вільного з вільним, ті самі, що дотепер користаючи зі становища щасливого побідника уміли йно у поневоленої нації переводити експропріяцію набутих здобутків і нищити те все, що творило одїдичений по предках капітал його матеріяльного і духового добра. І що ж дало се спільне пожитє під ненормальними услівями? — Хиба се, що звичайно дав неволя, себ-то зміну суспільного положеня, пониженє етичного світогляду у обох народів та зміну деяких черт психічної природи народа. Отся власне довга неволя убила у нас почасти народну гордість, а за се витворила в нашім національнім характері перевагу пасивности і йдуче з сим впарі почутє низшости.

Зовсїм не змінила взаїмних відносин і ся славна люблинська унїя, на яку польські дїячі і нарід ідучи за своїми теоретиками, звикли дивити ся яко на знеслий памятник добровільної злуки і згоди, виставлений працею останнього Ягайлона. Не сповнила вона і ролї обопільного поєднаня, а була хиба іронїєю на дїло, про якого нетрівкість переконали ся в кількадесятків лїт опісля і дїти авторів сього памятника. Тай вкінцї та славна угода, як се вже загально звісно, не була й таким добровільним актом, подиктованим чи то любовю, чи добре розумілою користю, а була йно фактом такого самого насильства, яких много було і перед сим і опісля, була тільки актом визискання слабшої сторони, який накинула силоміць польська шляхта. Кінець кінцем, люблинська унїя не мала нїчого благороднїйшого на цїли, як перевести санкцію на попередні насильні набутки, а понадто інкорпорувати сильнїйше Литву з Білорусю й Україною і для більшої одноцїльности знищити рештки їх автономії, а завести полїтично-клясові польські адмінїстративні інституції. Її зовсїм не промощував анї інтерес економічний Литви і Руси, що бував звичайно потрібним услівєм матеріяльного розвою, анї інтерес цивілїзації, якою чванять ся Поляки, яко своїм здобутком, анї вкінцї широкий інтерес горожанської свободи. Коли возьмемо під розвагу ті всї користи, що їх витворила дальша консеквенція унїї, то вони в половинї не надгороджують заподїяних кривд. А вжеж здекомплєтованнє люблинського сойму сецесією Руси і Литви, а просьби і погрози з польської сторони і відбираннє опісля присяги на рати, буде здаеть ся віковічним свідоцтвом сеї добровільної згоди, освяченої ентузіязмом вдоволеня, про які уміють так гарно говорити історичні підручники.