підбив велику ідею державної будучности Польщі під грубий і коротковорий матеріялїзм одної земельної верстви.
Так для Польщі як і для України був фатальний в своїх наслїдках сей розбишацький наїзд Казимира Великого на Червону Русь в 1340 р. З того то часу, по переведеній окупації сього краю, а опісля по опанованню Литви з рештою русько-українських земель, Русь-Україна затрачує досить замітно свої попередні здобутки, а деморалїзована протекційною системою нового польсько-шляхецького чинника, чинить на полї духового розвитку тілько скорий поступ в бездїльности і в повільнім упадку всякої мисли. А коли в тім напрямі ще находять ся які скарби, то світить тільки рештками того, що зістало з давної величної спадщини, а про нові здобутки нема й думки. Як що денеде справдї появило ся в лїтературі, то йому або бракуввало основнїйшого змісту, або оріґінальности, або що важнїйше — інтересу і зацїкавленя. А навіть ідеольоґічний зміст житя в часах польської неволї не тільки бідний, але біднїйший від того ж в XI–XIV в.; се час зазначений у нас лєтарґічним упадком культури і ненормальною еволюцією свобід великих плянтаторів зі всїма пересадними формами, які нїколи не виходили поза вузко еґоїстичні забаганки. Се часи тої золотої безграничної свободи і безправя замикаючого в своїх рамах все те, що стоїть як раз в противенстві з етично і гуманними ідеалами правди і добра. З упадком державного житя на Руси і через підданнє всього народу під польську неволю, нарід, що вмів давнїйше свому житю надавати у всїх сферах гарні своєрідні форми, під Польщею не тільки що затрачував свою індивідуальність, але що важнїйше, затрачував чимраз сильнїйше і свою лучність з минувшиною і з її традиціями і забував полїтично-національний проґрам.
Справдї дивно: триста лїт стогнала Україна під польським ярмом, а анї разу не відважила ся посягнути серіозно за приверненєм собі свободи. І крім початкових оружних протестів на Червоній Руси по її окупації, і крім поважно зорґанїзованого повстання М. Глинського р. 1506, нїде і нїколи серед руської верстви не чути відклику до революції. А знов льокально-масовий рух селян на Покутю 1490 р., зорґанїзований українським чи може молдавським проводиром, якимсь Мухою, хоч був зроджений економічним невдоволенєм тамошнїх селян, то одначе не обняв широких кругів народа і не зазначив ся анї пляновою орґанїзацією, анї навіть якимсь позитивнїйшим результатом.
