Хоч сам факт всїх тих протестів лежав на використаню народньої психіки, ображеної польським гнетом, то всї вони, як і початкові козацькі повстаня до Хмельницького, носили тільки знамена протесту поведеного доривочно, в малих розмірах і малим числом зрекрутованим з одної тільки кляси. Се дає нам до рук доказовий матеріял, як сильно наш нарід був обдертий з державно-полїтичних почувань.
Новий зворот відродженя датуєть ся від панованя Жигмонта III і Володислава, себто від періоду найбільшого заостреня і реакції супротив православної Руси, коли то через видвигненє релїґїйної унїї, ухваленої берестейським синодом, дізнало народнє терпінє свого кінця. Сей власне гнет, викликаний мотивами католицького інтересу зродив величну епоху нашого духового відродженя. Вся та екстермінаційна польська полїтика, всї обиди, наруги латинства над предківськими віруванями і найсвятїйшими услівями спасеня спонукали загрожену Русь виступити до оборони своїх святощів зі всїм запалом духової зброї і обосїчним мечем полємічної реторики відпирати атаки Польщі. І на основах ображеного почутя піднесла Україна не тільки правовірність своєї віри, але піднесла і стяг національний.
Заснованє церковних брацтв по головних містах, друкарень, шкіл, могилянської академії, се все було спричинене стремлїнєм до піднесення з духового упадку і до піднесення свідомости національної. Ба навіть була надїя, що Україна схоче використати бурливу революцію двох партій в р. 1607 (розбитє рокошан під Ґузовом) і собі піднесе оружє. А був до того і гарний примір з західньої Европи, де весь католицький світ острив оружє до боротьби на смерть і житє з іновірцями. Але на жаль у руської шляхти, яка мала яку таку власть і вплив, а власне у Василя К. Острожського, почутє національности було надто прибите, а почутє монархічне не позволило йому рішитись до радикальнїйшого кроку. І анархія в Польщі зістала не використана.
Православні і солїдарні з ними протестанти задоволили ся тільки обіцянкою скасованя виданих декретів против їх релїґії і проєктом реформи на полї телєранції. А може й тодї страх перед Кримом звязував руки і сили православних, а ризикувати війною, виставляючи нарід на руїну від Криму, видавалось для них надто легкодушним підприємством, і сумлїнє їм того не позволяло. Мабуть сей вампір, який в своїм єще досить примітивнім способі кочовничого житя безнастанними набігами на
