Сторінка:Записки соціяльно-економічного відділу. Том IV. 1926.pdf/124

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

бистостей, так що, як правдиво завважив один письменник, коли ми почуваємо, мислимо, говоримо, то «в нас мерці говорять». «Атавізм» — з'явлення в окремих потомках якостей, що не показуються в найближчих, наочно засвідчує, що мерці в нас живуть. Подібно до зовнішнього організму, наша особистість збірна, чи инше — «колективна». Суспільна організація, що вона живе в ній, до неї мається на взір того, як особистості, що її становлять — до неї. Як особистість вища, ніж ті, що вона з них складається, вона в суспільній організації самостійніша як особистості, що її становлять — в ній. Але її тісний звязок з «колективною» суспільною особистістю, так само по-за сумнівом, як звязок особистостей, що складаються на нашу особистість, з цією останньою. Суспільні умови, що серед них живе і виробляється особистість, повинно взяти під увагу, її викладаючи так само, як і її індивідуальні властивості.

Особистість відокремлена в тім розумі, що відрізняє себе від инших, не змішує себе з ними; але коли подивитися на її зміст, то показується, що значну її частину дають инші особистості, її черпається з духового оточення (релігійні вірування, наукові погляди, моральні правила, звичаї, пристойнощі і ин.). Ніхто ні зовнішнім, ні внутряним зором не може промкнутися в чужу особистість, що завсіди безпосередньо відчинена тільки для себе, і в цім розумі вона замкнена в собі. Зате в неї легко і вільно промикаються чужі думки, погляди, здання, бажання і ин., не кажучи вже за величезний прямий вплив природи. В цім розумі вона відчинена. Через такий легкий вступ одної особистости в другу, самостійних особистостей трохи: більшість підлягає иншим, а втім звичайно несвідомо. Кожний віронавчитель, поета, мисленник і ин. тягне за собою сторонників, що знаходяться під його «завороженням», або простіше, духово йому підлеглі. Невільництво перед усякого роду звичаями, пристойностями (що їх завсіди утворюють люди) загально-відома річ. Особистість може самостійно ставити опір иншим, впливати на них, противитися, але, коли залишити на боці звіринні і чисто себелюбні побуди, чи багато з того, в чого ім'я діє і бореться особистість, належить до неї самої і не накинено зовні?

Гадка за беззглядну відокремленість, замкненість і самостійність особистости надто похитнулася останніми роками вказівкою на незбутню силу наслідування і всилення, що під їх упливом складається суспільне життя. Що нікчемніша умислово людина, то більше вона їм підлягає. Але й видатні особистості не вільні від них. Щоденне життя їх таке, як і инших, вони наслідують инших, чинить так, як їм то всиляють звичаї, себ-то ті, хто їх створив.

Як зовнішній організм цілком затоплений у загальний пруд матеріяльного бування, так внутряний у загальний пруд духового життя. Байдуже, чи йде всиляння від «зовнішньої» чи «внутряної» природи. Особи-