Змінність особистости дається до щоденного спостереження. Уві сні ми буваємо иншими як на яві, перебуваємо часом те, що в стані обуду не до приняття; по-п'яну, в запалі, особистість знову буває иншою як в звичайнім житті. В різнім віці ми маємо різні думки, почуття; смаки, вдача змінюються. Незрідка людина стає «до себе неподібна», «змінюється, що й не пізнати».
Студіювання нормального і ненормального духового життя привертає до висновку, що наша особистість, подібно до зовнішнього організму, раз-у-раз руйнується і будується. За сталість «я» можна казати не инак, як умовно. Ця сталість значить взаємини складників особистости, що хитаються в широких розхитах коло певного осередного становища. Повної доладности тут так само рідко, як і в фізичнім організмі. Навіть «найурівноваженіші» особистості раз-у-раз на втраті рівноваги.
д) Особистість настає, розвивається і перестає в формі приступній для повсякденного досвіду.
Не можна говорити за особистість людини перед тим, як вона народилася. З зовнішнім організмом вона з'являється, з ним розвивається і з ним разом руйнується. Ми можемо гадати за існування душі по смерті тіла, але жадний досвід такого існування не засвідчує.
е) Діяльність особистости є творчою.
Виявлення особистости можна завбачати в зокремостях ще менше, ніж діяльність зовнішнього організму. Творчість власне і належить особистості, а зовнішньому організмові її приписується тільки через його звязок з особистістю. Позбавлений особистости, себ-то бездушний, організм є нечинний.
є) Особистість змагає: 1) до самоусталення, 2) до розгорнення заложених в ній зародків, 3) до пристосування себе до середовища і середовища до себе, 4) до нескінчености життя.
Змагання особистости до усталення себе, до самозаховання, наочно дається довести себелюб'ям, властивим усім живим істотам і виявним тим дужче, чим прив'язання до життя міцніше. Прив'язання це в людях таке велике, що вони не бажають завдоволятися з того короткого часу, що їм прирекла дійсність, але творять вірування, доктрини, байки на посмертне життя, допинаються протягти себе і фізично в своїх дітях, внуках і т. д., і духово — заховати себе в пам'яті не то що одночасників, але й потомних поколінь, по змозі, без краю.
Змаганням особистости до самоусталення дасться вияснити горлива охорона від людей їх волі. Тісний звязок між змаганням до самозаховання та змаганням до волі виявляється, між иншим, у тім, що в житті аби-яких людей воля егоїстична (такі люди дбають притягти в релігії, в філософії, в політиці і т. ин. инших на свій бік і лихим духом дишуть на тих, хто їм не співчуває), і тільки людям з широким овидом властива толерантність.
Але волю за велику вагу ставлять ще й тому, що ні при чому, як при ній можлива повність життя, розгортання зародків, що лежать в нім. Тим
