махи і т. ин. — особистість робакова, комахова і т. ин.; аналогічно до себе ми певні, що инші люди мають душу, і це нам здається очевидним. Не вагаючись ми визнаємо, що й звірята мають душу, і це ми вважаємо також очевидним. Не важко проте бачити, що ця очевидність є річ звички, що ми первісно набуваємо, по-всяк-час висновуючи за аналогією. «Очевидність» зменшується в міру того, як ми спускаємося від вищих істот до нижчих. Мавпа така подібна до людини, що вона «очевидно» має душу, але собака подібний вже не так, блоха, комар, рак, вустриця ще менше, а проте всі ці істоти, мимо всіх їх різниць, одно від одного і від людини, мають душу. Спускаючися драбиною організмів, ми доходимо до нижчих, до клітин, що з них складаються вищі організми. Не що, як передсуд, може стати на перешкоді, щоб визнати ці нижчі організми за такі, що мають душу і особистість. Скільки в нашім організмі нижчих, що з них він складається, стільки в нім і особистостей. Воно правда, що клітини, що з них складається наш організм, не самостійні; тимчасом цілий наш організм здається самостійним.
Границя між тим, що має душу, і тим, що її не має, така невиразна, що не бракувало спробунків боронити існування тільки своєї душі і неможливости довести існування всякої иншої, не минаючи душі всіх инших людей. Такі спробунки є наслідок умислової недобачливости, недоумкуватости і тісноти. Розуми такого укладу не спиняються перед висновком, що не то, що звірята і звичайні, мало відмінні від звірят, люди, є без душі автомати, а й такі видатні представники роду людського як Данте, Шекспір, Ґете, Кант і ин. творять свої праці в спосіб машиновий, і, таким самим способом, винахідники різних приладів і машин вигадують ті або инші. Спростовувати такі розумування не можна, бо однаково не можна спростовувати ні дуже розумного і доречного, ні дуже дурного та химерного.
Проблема довідности того, чи є душа чи ні, виходить на загальнішу проблему довідности взагалі. Не в'яжучи себе внутряним супереченням, можна доводити, що нічого не дасться довести, бо примусової переконуючої сили, що лежить у самій речі довідности, можна не визнавати. Через те дехто не визнають переконуючої сили навіть математичних доводів. Але коли ніщо не дається довести, то всякі розумування зайві, і лишається тільки мовчати.
Не важко знайти вихід з клопоту, чи є душа чи ні. Згідно з правилом наукового досліду, з догадів, що надаються до вияснення, чого завсіди має перевагу простий і зрозумілий перед зложеним і незрозумілим. За одарованість душею не то що людей, але й инших істот, аж до найнижчих, промовляють доводи прості і зрозумілі, проти неї — незрозумілі й заплутані.
По-друге. наша особистість — твір мнозтва особистостей. Кожний з нас — потомок незліченних предків; їх спадок фізичний і духовний ми в собі носимо. В нашій особистості живуть відгуки безліку померлих осо-
