Сторінка:Заяць і Медвідь (1940).pdf/7

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

так, що не суди Боже, та що було робити? Ходили другі, мусить і він. І не змагався, — тільки випросив собі годинку часу, щоб з жінкою й діточками попрощатися. Та поки там жінку знайшов, поки всю сімю скликав, поки попращалися, та наплакалися, та наобіймалися, то вже сонце геть з полудня звернуло. Врешті прийшлося Заяцеві рушити в дорогу. Іде бідолаха до медвежої ґаври. Та не думайте, що йде заячим кроком-скоком, що біжить вітрові наздогін! Гай, гай! Тепер бідному Заяцеві не до скоків. Іде нога поза ногу, іде та й постайкує, та все рясні сльози втирає, та зідхає так, що аж лісом луна іде. Аж ось бачить, — серед ліса криниця камяна, оцямрована, а внизу вода глибока. Став Заяць над цямри-