В той же час 2-й курінь 2-го полку, одержавши відомости про наступ большовиків на Глухів, вирушив по залізниці з Шостки, але допомогти 1-му куріневі не повелося, бо Березу вже зайняв ворог.
Тут Сірі вступили в бій з Таращанцями і захопили в полон, начальника штабу Таращанської дивізії полковника Павленка і комісарів Фільченка, Шубу, Яценка, що виїхали оглядати позицію. Зясувавши, що 1-му куріневі допомогти вже не можна 2-й курінь відступив на стацію Терещинську.
27-го листопада 3-й курінь 2-го полку повів наступ на м. Дубовичі, взяв його з бою і захопив у полон ватажка большовицьких повстанців Шубу, розсіявши його відділ, що мав до 300 чоловіка.
28-го листопада командир 2-го Сірого полку розпочав переговори з Таращанцями в справі обміну полоненими.
29-го листопада Таращанці повернули поручника Пархомюка, 9 старшин і кілька Сірих козаків, одержавши за це своїх: начальника штабу і комісарів.
Політична ситуація була досить не виразна. На початку грудня Сірим не відомо було, які є і мають бути стосунки між Директорією У. Н. Р. і Московським Совітським Урядом. Війни Совіти У. Н. Р. не оголошували. Таращанська дивізія офіційно не була Московсько-Совітською частиною, бо стояла в невтральній смузі між українсько-німецькою і московською лініями фронту. Таращанці, не мов-би на власну руку, тиснулись на Чернигівщину. Сірі ведуть безпосередньо переговори з Таращанцями, переконують їх стати на національний грунт та цілком припинити зносини з Москалями, роблять з ними обмін полоненими, після котрого довідались, що Таращанці є — московський авангард. Про завдання Таращанців Сірі докладно не знали. Гадали, що їм необхідно було захопити новий район, багатший на харчові припаси, щоб прохарчуватись зиму, бо в невтральній зоні вони вже все зїли. Тільки коли Таращанці разом з Москалями — Тульським відділом захопили Чернигів, ясно виявились наміри большовиків — загарбати Лівобережжа.
До прибуття на Чернигівщину нових українських частин — Сіра дивізія поставила собі завданням підтримувати порядок і спокій на Чернигівщині, вести боротьбу з бандитизмом і ріжними большовицькими повстанцями (наслідок праці гетьманських карних відділів) та не давати Таращанцям просуватися на південь. Не відомо чи вживав штаб армії Чернигівщини й Полтавщини заходів для обсадження Городні–Карчоківки, Путивля–Ворожби українськими частинами, бо у Сірих для цього не вистарчало сил. Взагалі ж, перебуваючи в районі Кролевця–Конотопа–Сосниці–Бахмача–Чернигіва–Ніжина, Сіра дивізія прикривала Київ від натиску большовиків з півночі.
В перших днях грудня 2-й курінь 2-го Сірого полку під сильним натиском большовиків з боєм відступив від стації Терещинської до хут. Бруховецького, а 3-й курінь боронив лінію Бистрик–Рєтик. Цей відтинок фронту: хут. Бруховецького–Бистрик–Рєтик завзято обороняв 2-й Сірий полк з допомогою броневика „Палій“ від усіх атак большовицьких до 5-го січня, коли Сірих змінив 5-й полк Чорноморського кошу. Лінія Короп–хут. Бруховецького охороняли кінні розїзди Сірих.
89
