с. с. Козухівка, Чихирі, Пащини; командирам піхотних частин — зібрати свою піхоту й приготовитись до наступу. Тут же був написаний короткий оперативний наказ із завданням для кожної частини. Через півгодини бронепотяги примусили ворожі броневики відійти, а за 11/2-2 години Звягельська батарея відкрила вогонь по ворожій піхоті.
Сміливо пішли сірожупанники в контр-наступ проти трьох большовицьких полків, що мали в середньому по 2.000 багнетів кожний. Сірим допомогало до 800 багнетів инших, приведених до бойового порядку, частин. До вечора 20-го січня після упертого бою були зайняті с. с. Чихирі, Пащини, Воронів, Бехи. У большовиків було відбито 3 кулемети й багато набоїв, до 20 большовиків лишилось забитими на полі бою і стільки ж взято в полон.
До ранку 21-го січня були зайняті с. с. Михайлівка, Васьковичи, а до вечора того ж дня большовиків було вибито з Ігнатполя й обсаджено позицію по річці Зереву–Млини, Ігнатпіль, Вязівка.
Дні й ночі довелося працювати штабові полковника Пузицького над приведенням не-Сірих частин групи до ладу, щоб хоч трохи подібними були до військових частин. Постачання група зовсім не мала. Довелося поруч із керуванням бойовими операціями дбати про харчування, одяг, постачання муніцiєю не Сірих частин, які нічого не мали. Постачання 1-го Сірого полку стало інтенданством групи. А зі штабу Південно-Західного фронту тільки одержувались накази: зайняти м. Овруч, захопити м. Мозир.
27-го січня після жорстокого бою група здобула м. Овруч. В цьому бою Сірі захопили 2 кулемети, 2 вози з рушничними й 3 вози з гарматніми набоями, біля 40 полонених та до 10 чоловік забитих. Сірі мали забитими 2 козакiв i раненими 2 старшин та 3 козакiв. Тільки надзвичайна відвага Сірих та енергійність штабу групи були головними чинниками перемоги над ворогом. Значно спричинились до перемоги й обидва бронепотяги, які на цей раз працювали добре. Большовики, в кількості переважаючій сили Коростенської групи що найменше разів пять, відступили, але на другий день почали свої атаки на м. Овруч. Тримати Овруч під поглядом стратегічним було не вигідно, займати ж Мозир не було сил.
29-го січня Наливайківці, прийнявши самочинно без дозволу командування групи большовицьку делегацію, не задоволені й стомлені тяжкими боями, почали вимагати, щоб їх відправили в глибокий тил. Щоб не вносити деморалізацію в инші частини, Наливайківський курінь був відправлений до Рівного в розпорядження штабу фронту, а большовицька делегація, в складі пяти большовицьких старшин, до одержання розпорядження зі штабу фронту, взята під охорону при штабі групи.
Ця делегація приїхала з агітаційно-інформаційною метою. До складу делегації входило двоє Латишів. Всі вони мали інтелігентний вигляд, в поводженні виявляли свою вихованість. „Мь пріѣхали к вам, товарищи, узнать, кто вы и сказать вам, кто мы. Нам говорили, что вы бѣлогвардейцы и враги всего пролетаріата, но это, как мы сейсас видим и yзнали, не правда. За что же мы бьемся?“ говорили вони. В штабі групи вони запропонували скласти перемиря і почати переговори щодо спіль
93
