На протязі дня було забито й ранено до 200 большовиків і взято в полон до 100 чоловіка та 5 кулеметів. З боку Сірих було забито й загинуло без вісти 7 старшин і до 30 козаків та ранено 4 старшин і до 15 козаків. Рідко доводилось бачити той запал надзвичайної хоробрости, з якою бились Сірі під Бердичовим. Не дурно большовики у своїх наказах призначили нагороду за кожного пійманого сірожупанника: старшину 15.000 карбованців і козака 5.000 карбованців.
Большовицькі командири, певно, оповідали своїм козакам страшні річі, бо полонені большовики Христом Богом благали Сірих дарувати їм життя і, коли одержували відповідь: „Сірожупанники безбройних не бьють, ідіть на стацію до штабу відділу, там дадуть вам їсти“, — вони самі, без конвою скоренько бігли на стацію. Один ранений большовик, якому сірожупанник зробив своїм бинтом перевяку й допровадив його до селянської хати, з вдячности й радости розплакався, як мала дитина.
Як стемніло Сірі залишили свої позиції. Тільки один 1-й полк успів навантажитись в останній ешалон і відїхав до Чуднова; 2-й і 4-й полки, що зайшли були далеко вперед, відступили походним порядком: тримати для них ешалони на стації було не можливо, бо ще в день большовицькі прихильники зіпсували водокачку й водопроводи — паротяги залишились без води, а крім того ворог наблизився до залізниці Бердичів—Чуднів. Ешалон з 1-м полком пройшов, відкривши з вагонів кулеметний вогонь по большовиках, що його обстрілювали. На протязі ночі з 7-го на 8-е березня 2-й і 4-й Сірі полки стягнулись до стації Чуднів-Волинський. Можна було бачити ще окремі маленькі команди Сірих, страшенно стомлених, що ледве волочили ноги, але тягнули за собою кулемети „Максима“.[1]
99
- ↑ Всього мав я до розпорядимости біля 400 багнетів (біля 300 багнетів на передовій смузі і біля 120 в резерві на стації).
Я, перевіривши особисто розположення частин, для обєднання бойової праці 1-го, 3-го полків і батареї, за начальника оборони Бередичова призначив полковника Кеппа. З цими силами, які були в мене і захищали Бердичів, було мало надії утриматися довго проти значно переважного ворога. Я звернувся до отамана Сірої дивізії Палія, з'ясував йому сучасне становище на фронті перед Бердичовим і прохав допомогти справі. Отаман Папій зауважив, що Залізничникам треба протриматися тільки ніч, до ранку 7-го березня, а там підійдуть три полки піших і один арматний Сірої дивізії, які вже вирушили з Житомира. 4-й же полк сірожупанників був у Бердичові. 7-го березня зранку ворог відтиснув до стації Бердичів праве крило 3-го полку, що захищало напрямок з Білопілля. Сірожупанники, що прибули на стацію й ще знаходились у вагонах, вмить вивагонувалися і вступили в бій. Ворога було відкинуто назад, але на вечір 7-го березня виявилося, що ворог обходить наші частини зліва і зправа. Сірожупанники відійшли до стації, повантажилися у вагони і поїхали до Шепетівки. Решта 1-го і 3-го полків з батареєю, під натиском переважних сил ворога, повинні були відходити по зазначеному їм напрямку, рівнолежно з залізницею Бердичів—Шепетівка, — в напрямку: Романівка, Городишівка, Лісна Слобідка, але прямуючи кращим шляхом, вони збочили на південь і пішли на Хмельник—Летичів—Межибіж. При відході вони мали бійку з місцевими большовиками в районі Райгородка. З Межибожа я наказав полкам вирушити на Шепетівку. Штаб корпусу переїхав з Бердичова 7-го березня о 4 й годині до стації Демчин. По проході всіх евакуйованих потягів і Сірої дивізії, штаб корпусу останнім потягом вирушив 7-го березня о 23 й годині зі стації Демчин на стацію Полонне. Бердичів зайняв ворог біля 20-ої години 7-го березня. Коли
