В цей час відділ 3-го полку, висланий в м. Колки, з метою допомогти бувшому там загонові ліквідувати польські загони (які було зазначено в наказі) в районі Колок, сел — Копили, Грузятин, Навоз, Ігнатівка, Довжиця і, установивши звязок із Сарненською групою, яка мусила займати стацію Маневичі, повинен був повернутись до Луцька для поповнення й стройової підготовки, як це обіцялось Сірим полкам, надісланим до Рожища і Торчина — але воно не так сталося.
Прибувши до Колок, начальник Сірого відділу, сотник Немсловський, зібрав всі частини тамошнього загону і, взявши їх під своє керування, при допомозі українських повстанців того району, повів наступ проти Поляків, але зустрів у бою не большовицькі банди, а добре польське військо з познанців, які з перших своїх стрілів показали, чого вони варті. Бойова витревалість Сірих дозволяла утримувати переправи через річку Стир, не дивлячись на значно переважні сили польські. Глибока розвідка в ворожому тилу (партизанського характеру) через Довжицю, Сапянівку, Яблуньку, якої доконала партія під командою самого сотника Немоловського, що був там, в с. Яблоньці, ранений, дуже потурбувала ворога і змусила його відмовитись від наступових акцій. Виявилось, що Маневичі обсадила не Сарненська група, а Поляки.
В перших днях квітня сотні Луцьких частин були відтягнуті з фронту, а відтинок Навоз (40 багнетів з кулеметом) — Колки зайняв відділ 3-го Сірого полку. Пізніше йому на допомогу була вислана 2-га кулеметна сотня (Кольта) 1-го Сірого полку — 6 кулеметів під командою хорунжого Стельмаха.
Сірі мали таку добру опінію у місцевого населення (при допомозі культосвіти Сірих — особливо п. Дубрівного), що на Великдень одержали від заможних селян подарунки цілими возами, а до штабу загону почали ходити люди для полагодження своїх внутрішніх громадських справ. Там до загону пристало дуже багато добровольців, вважаючи за честь служити в рядах Сірих. Сірожупанники були тоді дійсно репрезентантами народу, що відроджувався, й регулярної армії. Здавалось, що як би вдалося довший час побути там, то кожний, хто міг би носити зброю, вступив би в ряди Сірих.
Такому відношенню, правда, допомагали реквізіції й знущання, яких допускалось польське військо над населенням, що в особі Сірих бачило тих, хто їх захищає, вносить спокій і порядок.
На початку квітня був утворений штаб Холмського фронту, до розпорядимости якого зі штабу Північної групи герейшли Ковельська й Володимиро-Волинська групи. В цей час м. Кремінець захопили місцеві большовики. Для ліквідації цього повстання командуючий Холмським фронтом, отаман Осецький, найшов можливим послати 1-й і 4-й Сірі полки, які 14-го квітня були зняті з Польського фронту.
Відтинок фронту Ковельської групи від Колок (включно) до Ворончина (виключно) зайняли тільки 2-й і три сотні 3-го і 1-го Сірих полків, маючи всього Сірих до 300 багнетів, 18—20 кулеметів, 20 шабель (кінна сотня 2-го полку під керуванням хорунжого Падалки) і 2 польових гармати 2-ої батареї арматного полку. Керування цією групою обняв сот
104
