Частини 1-го і 4-го Сірих полків (приблизно — 400 багнетів і 12 кулеметів), виїхавши 16-го квітня з Луцька, під загальною командою командира 4-го Сірого полку, сотника Шелера, для ліквідації повстання большовиків, до Кремінця не доїхали — повстання зліквідували й без них. Але по дорозі Сірих перехопили, і їм було наказано допомогти Січовим Стрільцям відбити большовиків, які настирливо лізли на стацію Шепетівку з трьох боків: Старо-Костянтинова, Бердичова й Новоград-Волинського.
Приблизно 20-го квітня в бою з большовиками Сірі підтримали бойову славу своєї дивізії. Большовики зайняли стацію Шепетівку-Подільську, що між м. Шепетівкою і Судилковим, і гураганним арматним вогнем обстрілювали Шепетівку-Центральну. З допомогою арматної батареї Січових Стрільців і бронепотягу-черепахи Сірі зайняли Шепетівку-Подільську і вибили большовиків із Судилкова, давши можливість полкам Січових Стрільців з більшою рішучістю повести наступ в напрямку на стацію Хротин; Сірі до вечора того ж дня вибили большовиків із стації Красносілка, не зважаючи на уперту оборону. Цей удачний бій так вплинув на большовиків, що два полки їхні перейшли на бік Українців, решта ж большовиків була прогнана за річку Случ і на південь від стації Плесна, що було 21-го квітня зайняли Сірі.
Сірий бронепотяг „Гандзя“ в середині квітня, біля Коростеня, оточений з усіх боків большовиками, скінчив своє існування славною смертю — сам себе висадив у повітря.
24-го квітня Сірих змінили на Старо-Костянтиновському відтинку Січові Стрільці, і їм було наказано вступити до розпорядимости командуючого Новоград-Волинською групою, „oтaмана“ Гусаренка. Новоград-Волинська група мала завдання вибити большовиків із Новограда й зайняти його. Виконати це завдання повелося-б, коли-б отаман Гусаренко умів керувати частиною, більшою од сотні, тим більш, що по шосі з Рівного (Корець) на Новоград вела наступ 17-та піша дивізія під керуванням полковника Пузицького. Не дивлячись на те, що штаб групи займав цілий ешалон, в ньому, певно, не було людини, що вміла би як слід читати мапу. Через кожні 5-6 годин цей штаб видавав розпорядження, одно другому противні. З 24-го по 28-ме квітня тільки те й робили, що 15 верстов наступали, а 10 відступали. Ці експерiменти з наступами й відступами тим більше дошкуляли, що Сірим доводилося робити марші піхотою по болоту за 10 верстов од залізниці. Жадної сістеми в керуванню частинами не було, і це привело до того, що ввечері 27-го квітня, в районі Стрийова—Сусли, в той день, коли большовики збиралися втікати з Новограда-Волинського, а ворожі гармати в Суслах були захоплені одним з Московських Тульських полків, що перекинулися на бік український, відбувся досить серьозний бій між Сірими й Туляками; були втрати з обох боків. Тільки, коли від захоплених в полон Туляків Сірі довідались що це свої, бій припинився. 28-го квітня частини групи скупчилися в районі стації й села Орепи та обсадили на цій лінії позицію.
У вечері 28-го квітня „отаман“ Гусаренко, перелякавшись на стації Колодянка стрілянини, що знялася в селі Колодянка пяними Туляками,
106