тися до останньої змоги. І ця невелика залога ідейних, вірних синів України виконала своє завдання до кінця. Майже без спочинку, без їжи, оточена з трьох боків ворогом, вока билася непохитно й кілька днів віддано боронила своїх представників. А серед цих представників, на сором і на жаль, вже знайшлося кілька легкодухів, які почали зневірюватись і тягти „ліву лінію“, допомагаючи большевикам, заважаючи нашій однодушній акції.
Це, власно, й дало привід „Харківським Народнім Секретарям“ до їхніх заяв, що Центральна Рада „подриваєтся ізнутрі“…
Я так і не знаю досі, чи то з наказу нашого Уряду, чи команда залоги зробила це самочинно, але, „беручи на увагу тяжкий і відповідальний історичний час“ (слова коменданта Ковенка), комендантові Київа панові Ковенкові було доручено тих депутатів заарештувати й почати проти них слідство. І я не можу й тепер згадати без хвилювання ту годину, коли це сталося. Хтесь із членів Центральної Ради, чи не Іван Стешенко, голосно промовив, що всі виходи заняті козаками. Серед депутатів почався рух, і в цюж хвилину біля столу президії зявився з кількома козаками комендант Ковенко.
Попрохавши всіх присутніх залишитися на своїх місцях, він почав по списку викликати де-яких депутатів. Ми побачили, що викликаються саме ті, що вели ліву політику. Була напружена тиша. Всі, наче приголомшені несподіванкою, мовчали й намагалися зрозуміти: що-ж буде далі? Чим скінчиться цей випадок, мабуть, перший в історії парламентаризму? Мовчали…
А десь здаля греміли гармати, пахкали рушниці, тарахкотіли кулемети й згуками своїми дратували до краю напружені нерви.
І коли п. Ковенко, оточивши всіх викликаних козаками, оголосив їм, що вони заарештовані й мусять іти за ним, — напруження дійшло до найвищої точки.
Заступник голови Центральної Ради п. Шраг враз підвівся на йоги й різким голосом заявив з цього приводу протест. За ним заявили протести пп. Зарудний і Голубович.
Заарештованих повели.
Де-які депутати тішились, але більшою частиною опанував гнітючий настрій, тим більше, що по якомусь непорозумінню було також заарештовано й бувшого товариша військового міністра Володимира Кедровського, який до лівої течії ніколи не належав і був завжди вірним і щирим громадянином нашої Вітчини.
В той вечір розійшлися всі рано. На душі було тяжко й сумно. Я вийшов разом із професором М. Грушевським, до якого прилучилися його дружина й дочка, що були на хорах, і артист державного театру С. Каргальський, в якого я тоді мешкав. В тому районі, де був будинок М. Грушевського й проти якого за квартал я мешкав, було неспокійно. Начальник охорони Центральної Ради вирядив з нами трьох озброєних козаків, і так ми, тихо ромовляючи на болючі теми та вдивляючись напруженими очима в пітьму ночи, поволі йшли до своїх осель.
