Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 1. 1929.pdf/144

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Я прокинувся від страшного гуку. Будинок, в якому я мешкав, дріжав, дзеленькотіли вікна, чулися викрики й стогін людей. Я зірвався з канали. С. Каргальський стояв уже біля вікна й схвильованим голосом сповістив, що стрільно попало у третій поверх будинку, що на проти. Я підійшов до вікна. Через вулицю в Стіні чорніла велика вирва, на землі валялось каміння, розбиті рями й скло. Як потім ми довідалися, стрільно попало до спальні й забило батька, матір і малу дитину.

Я хутко вдягнувся й пішов до Центральної Ради. Разом зі мною вийшов і Каргальський.

Вибухи не затихали ні на хвилину. В повітрі гуло, ревіло й майже-без перерви — то далеко, то зовсім близько — дзеленькотіли розбиті вікна. По дорозі до Центральної Ради ми вже бачили кілька розбитих будиків.

В Центральній Раді всі депутати були на місцях; робота не припинялася.

Перед полудневою перервою стало відомо, що большевикам удалося перейти на правий беріг, зайняти товарову станцію й бронепотягом посунутись до двірця.

Коли ми йшли на обід, Київ обстрілювався вже перехресним огнем. Ми проходили повз будинок М. Грушевського; він ще стояв цілий, але за яких десять хвилин ми з вікон нашої кімнати побачили в ньому кілька вирв, з яких вибухало полумя.

З товарової станції цей величезний шостиповерховий, в українському стилю, будинок було видно як на долоні, й большевики, знаючи, що це будинок М. Грушевського, почали бити в нього фугасовими стрільнами.

У вечері будинок був уже охоплений полумям зо всіх боків і величезними вогненими язиками освічував усе як у день.

По вулицях везли тяжко ранених; то тут, то там бігли до лікарень легко ранені військові й цивільні. Люди почали ховатися по льохах, по нижчих поверхах будинків і виходили лише в крайній потребі, хутко перебігаючи вулиці й хідники та тулячись по-під мурами будинків. Вночі місто вже горіло в кількох місцях з ріжних боків.

Розпач опанувала мешканців величезного гарного золотоверхого Київа.

Темна ніч, переповнена тугою й болем цих кількаденних подій, заливала жахом все навкруги, зазирала в мозок, у найдальші куточки душі й віщувала щось суворе й неминуче.

***

На другий день ранком, ідучи до Центральної Ради, я міста не пізнав: сила зруйнованих будинків, на бруках величезні вирви від тяжких стрілен, розбиті, потрощені дерева, звалені телеґрафичні стовби, пірваний заплутаний дріт, сила каміння, тинку й скла.