А над головою все скрегочуть, все виють стрільна; тарахкотять кулемети й по всьому місті безупинний гук і стогін.
Большевики завдалися метою зруйнувати Центральну Раду. Стріл за стрілом посилають вони в цей район. Вже сила будинків навкруги Ради мають по 17–20 вирв, де-які стіни вже розсилались, а Центральна Рада стоїть, як і раніше: ціла, біла й величня.
В середині майже всі депутати. Іде нарада про те, як бути далі? Військовий міністр заявив, що хоч українське військо знесилене й перетомлене, але триматися ще можна. Де-які депутати висловлюються за те, що не слід наражати столицю, що не варто губити наші найліпші військові сили, тим більше, що допомоги немає, а до большевиків все прибувають свіжі частини. З цього приводу по обіді мала відбутися нарада міністрів і винесено певне рішення.
Тим часом канонада дійшла до найвищого ступеня. В середині міста стрільна розривалися по всіх улицях і провулках.
Одним стрільном мене було легко контужено. Отримавши допомогу в якійсь аптеці, я мусив удатися до свого помешкання й лягти в ліжко. На вечірнє засідання піти вже не міг. На цьому саме засіданню було вирішено відступати на Житомир, — і пізно вночі, 25 січня, наші міністерства, Центральна Рада й військо залишили столицю.
Ранком ми були здивовані, не почувши більше вибухів. Мені було трохи легше і я вирішив вийти. Зі мною вийшов і п. Каргальський. Вийшовши на вулицю, ми здивовано зупинилися. По вулиці, парами, обкручені навхрест і впоперек кулеметними стьожками, вешталися большевики. Всіх стрічних вони зупиняли й перевіряли документи. Підійшло двох і до нас.
— Ваші документи! — викрикнув миршавенький, весь в ластовиннях, руденький жидок.
На моє щастя, при мені було посвідчення по моїй попередній посаді — помішника державного контролера, яке я й протягнув другому салдатові-москалеві. Той, мабуть, був неписьменний, бо дочекавшися, коли жидок розглянув документ С. Каргальського, протягнув йому моє посвідчення. Жидок-комуніст розглянув і з патосом вигукнув, що це посвідчення не дійсне, бо видане контр революційною владою, та щоб я негайно пішов до комендантури й виміняв свій документ на совітський.
В цей час до нас наблизився якийсь старенький урядовець у судейському кашкеті.
— Снять кокарду! — викрикнув той-же жидок.
І не встиг урядовець ще підняти руку, як комуніст зірвав йому з голови кашкета й одірвав кокарду та арматуру разом із сукном. А москаль-комуніст тим часом стояв поруч і нахабно дурненько всміхався.
— Що-ж ви рвете, я й сам зніму, — спробував перечити урядовець.
— Не разгаварівать! Буржуй! — викрикнув голосно жидок.
