Кинув урядовцеві в обличчя кашкет і, замірившись прикладом, одійшов далі творити „контроль“ і „розправу“.
— Боже мій, до чого я дожив на старості літ! — промовив урядовець із слізьми на очах, підняв із землі кашкет і пішов, зігнувшись.
І щось трагічне було в цій похиленій старечій постаті. Наче йшов живий симбол осоромленої, пригніченої, запльованої країни…
— Нещасна держава й нещасна влада, коли думають існувати при таких порядках і опиратися на такі елєменти, — зітхаючи промовив С. Каргальський.
Я нічого не відповів. Все було так ясно, так зрозуміло. Тільки чув, як боліла душа й у безсилій злобі стискалися кулаки.
Якась непоборна сила тягла мене до Центральної Ради. Хтілося подивитися, що роблять там нові господарі.
Вигляд зруйнованого міста був жахливий. На Фундуклєївській вулиці здибав п. Лизанівського, який оповів, що багацько наших діячів не встигли завчасу вибратися з Київа, та що наші товариші по партії вирішили таємно зібратися на приватній квартирі у п. Приходька.
В умовленому місці і в умовлений час ми зійшлися і тут почули болючу сумну новину: большевикам удалося зловити міністра Зарудного, редактора ґазети „Народня Воля“ Пугача і члена Центральної Ради Бочковського, яких дико мучено й забито.
На цьому засіданню було вирішено де-кому залишитися в Київі, для конспіративної праці, а иншим, по змозі, втікати.
На другий день, змінивши вигляд, ховаючися, я вирушив до Одеси.
Так перші дні проголошення Самостійної України були скроплені кровю найліпших синів її на фронтах, і в самій столиці. Ми були розбиті, ми відступали, але всеж факт лишався фактом: Україна вже була проголошена самостійною державою, була визнана, від Московщини одірвана, і присутність на нашій землі чужих військ була лише ворожою тимчасовою окупацією.
І за цю державність ось уже десять довгих років ведеться невпинна героїчна боротьба. Ці десять років утворили з нашого народу свідому націю, яка своєю кровю й страшними муками зафіксувала перед світом своє незломне бажання бути господарем на своїй предковічній землі.
Нині — це бажання стало чинником, з яким мусить — проти волі — числитися совітська Росія, і який, скорше чи пізніше, зробить з факту російського панування на Україні — страшний, кошмарний сон.
