Отже, скрізь військо — озброєна сила нації — являється головним чинником в створенню Державности і становим хребтом її існування в майбутньому.
Горе тій нації, проводарі якої не усвідомляють собі значіння війська в процесі творення Державности, або ж, нерозумні, відкидають цілком збройну акцію за Державність.
Досить пригадати, як будівничі Української Незалежности, що в р. р. 1917–1918 знехтували в той час творенням власного війська, примушені були шукати порятунку в німецьких багнетах, наражаючись тим самим на єдине можливі після цього наслідки.
Отже, справа Державности Української вирішиться також і лишень шляхом мілітарним і до цього повинні бути готовими всі по-державницьки успособлені Українці.
Маємо уже досвід власний будування Держави, досвід гіркий, що сплачено кривавою ціною. На ньому повинні вчитися як ті, кому не повелося осягнути мети — здійснити самостійности Батьківщини, так і спадкоємці їхні, прийдешні покоління.
Досвід цей мусимо зберегти і час судний використати, аби не кривавились задармо лави нових борців за визволення України, повторюючи старі помилки.
Бо зараз досвід цей потроху заникає. Рідшають лави старих активних борців, а з ними зникає і частина нашої воєнно-історичної минувшини, якої свідками й участниками вони були; зникає в боротьбі той досвід військовий, що вони придбали.
От чому обовязком кожного активного борця за Державність Українську є подати матеріяли, що висвітлювали б ті події, свідком, участником або й аранжером яких довелося йому бути.
Чи буде це подано у вигляді воєнно-історичного нарису зі всіма документами, чи у вигляді спогадів, чи буде то поезія, що відбиває настрій та світогляд, важним є одно — висвітлити який будь період, навіть момент з нашої визвольної епохи, памятаючи лише слова німецького військовика Кляузевіца: „Автор повинен стати понад амбіцію і фальшивий сором, щоби казати правду, всеньку правду, нічого опріч правди“.
Завданням Українського Воєнно-Історичного Товариства є збірати воєнно-історичні матеріяли, класифікувати та систематизувати їх, вносити поправки на підставі перевірених даних та, в міру сил, подати належні висновки. Взагалі дати готові матеріяли майбутнім дослідувачам, на підставі яких вони спромоглися б укласти воєнну історію українських визвольних змаганнь з р. 1917 і пізніш, а може й створити питоменну українській вдачі військову доктрину.
Ця справа збору воєнно-історичних матеріялів вимагає скупчення зусиль, що може видається надто важким в сучасний момент, коли живемо в період зневіри, розгублености гострої критики колишиіх кумирів, а навіть почасти ворожнечі з причин особистих, партійних, розходження поглядів на форму Української Держав-
3
