лінію Ізраїлвіки. В Ізраїлівці бригада затрималася на годину. В цей час стали поступати доповіщення, що 1-ої бригади в районі Озаринець нема. Через де-який час прийшло повідомлення, що в Куківці нема штабу дивізії, як рівно там нема й технічного куріня кулеметної дивізії, що там мусів бути, згідно з наказом. Доповіщення говорили про те, що вночі в Куківці і Серебринцях були москвини. Напрямок відступу 3-ої Залізної дивізії, яка не відходила на Серебринці–Куківку, що було її шляхом, а яка йшла на Юрківці–Лядово, показував, що ночівка большевицької кінноти в Куківці була можливою. Таким чином, бригаді лишалося тільки відступати. В кожному разі, я не давав наказу про відступ, а лише розпорядився пересунутися бригаді з села Ізраїлівки до Юрківців, щоби бути ближче до частин 3-ої Залізної дивізії. Прибувши до Юрківців, я там найшов 7-му бригаду 3-ої Залізної дивізії. Вся бригада була скупчена в селі. Заходів до охорони прийнято не було. На запит, які плани має бригада, заступник командира бригади відповів, що командир бригади поїхав розслідувати обстанову і що тоді буде видно, коли надійде від нього розпорядження. Це мало, на мою думку, значіння і для мене.
Одначе, лишатися в селі, яке стояло в глибокім яру, було небезпечно: боронитися в ньому на випадок ворожого наскоку було неможливо. Я дав наказа бригаді витягнутися з села на горби, що на захід від нього. Ця позиція давала повну змогу як боронитися (бо мала добрий обстріл), так і давала можливість відходити на Яришів. Я виїхав на цю позицію першим для того, щоби оглянути її. Частини-ж зробили вихід на позицію дуже поволі: люде були стомлені, бо не спали цілу ніч та не мали відпочинку з вечора 9-го листопада.
Майже одночасно з рухом бригади на позицію, частина 3-ої Залізної дивізії вирушили на Лядово. Про це мене вчасно ніхто не повідомив. В цей момент (а це було вже коло 8-ої години) було остаточно виявлено, що ні 1-ої бригади, ні штабу кулеметної дивізії в цьому районі немає, та що ворог перерізує дорогу на Нову-Ушицю. Було дано наказа зніматися з позиції та вирушити на Яришів. Але в цей момент Яришів обсадив сильний відділ ворожої кінноти, і таким чином шлях відступу був відрізаний. Бригаді лишалося лише пробиватися. Пробиватися можна було в двох напрямках: чи через Яришів, чи через Лядово. Я рішив вдарити через Лядово і саме тому, що при такому рухові я був-би в арієрґарді 3-ої Залізної дивізії, що в дальнішому могло мати для бригади велике значіння, бо це робило-б її, як-би частиною 3-ої Залізної дивізії і при ворожих наскоках можна було відбиватися від нього купно. Це одно. Друге те, що, пройшовши через Лядово, бригада мала-б ворога лише з одного боку й, прикриваючись Дністром, могла-б пробратися до лінії наших частин. Пробившися-ж через Яришів, бригада наражалася під час дальшого маршу бути атакованою ворогом з усіх боків, що при малій кількості набоїв, змученості людей та коней привело-б частину до загибелі, тим більше, що піші
