кулеметна бригада вже вся там. Тоді думка перейти на той бік стала поширюватися серед козаків та старшин. Одначе, я заборонив про це й говорити. Я ждав, що якийсь випадок вкаже нам дійсний напрямок для нашого руху. В цей час наші застави ворог почав обстрілювати. Становище з кожним часом ставало все гірше та гірше. Знову скликав я сотенних командирів на нараду. На цій нараді начальник штабу бригади доклав, що ситуація склалася така, що тільки тимчасовий перекід на терен Румунії може врятувати бригаду від знищення, а при вмілому переведенню переговорів з румунами, такий перехід може бути навіть корисним для української армії, до якої ми зможемо прилучитися в найкоротшому часі.
Згадки про 1-ий Запорозький корпус, який в свойому часі перейшов терез терен Румунії, та думка, що в такий-же спосіб зєднання з рідною армією є можливим і для нас, вплинули на мене, і я, бачучи, що другого виходу нема, дав наказа про перехід через Дністер. Це було о 15-ій годині 11-го листопада. В цей самий момент, на кілька кілометрів нижче, москвини скинули в Дністер Фроловський кінний полк.
Недовго носила зброю 2-га кулеметна бригада. Лише вісім місяців розділяє початок її озброєння від моменту, коли вона мусіла свою, поступово та з труднощами, а часами й при траґічних умовах, набуту зброю скласти на чужій землі, щоби довший час не мати її в своїх руках. Але доля майбутнього нам не відома, і все, що перенесла ця частина: холод, голод, тяжкі марші під дощем та гарячим сонцем, тяжкі поразки, радісні перемоги над ворогом, — все це спричинилося до викування сильного духу, щирого братерства, гарячої любови до рідного краю та щирого бажання вмерти за волю Батьківщини. Цього духу не зломила недоля і на чужині, і всякий, хто в лавах бригади пройшов хресний шлях української армії, згадує про все добре й лихе, як про найкращу, найяснішу пору свого життя, і всі прагнуть і ждуть тої щасливої хвилини, яка покличе їх знову під стяги Батьківщини.
