Цей загальний жахливий стан доповнює розпочата поляками з початком грудня окупація наших Західних Областей, через що фактично остаточно замикається коло над рештками української армії. — Три прапори: Польський в Шепетівці, Добровольчий — Старокостянтинові й червоний — в Бердичеві — оточують горстку борців біля жовто-блакитного прапору — в Любарі.
Саме при таких обставинах дня 4-XII старші військові начальники, члени Ради Міністрів та представники політичних партій були запрошені до містечка Чортория (поруч з Любаром) на останню нараду під головуванням Головного Отамана С. Петлюри.
Загартовані довголітньою боротьбою представники Дієвої Армії виказали тут на Чорторийській нараді віру в сили армії та народа. Провда, навіть в старшому командному складі епідемія зробила свої серйозні спустошення; полковники: Удовиченко, Омелянович-Павленко молодший і Базильський були в тифозній гарячці в шпиталях; тогочасний командуючий армією отаман Василь Тютюнник і його начальник штабу полк. ген. штабу Мишківський були на самій нараді з ознаками тифу.
Чотири з пяти командирів ґруп, а саме: Ю. Тютюнник (командир Київської дивізії), Загродський (командир Волинської дивізії), Трутенко (заст. полк. Удовиченка) і я (командир Запорозької ґрупи) підтримали позицію Уряду, що боротьбу за визволення України мусимо провадити далі, але в инший спосіб — партизанський.[1]
Згідно з цією ухвалою військо мало перекинутися на вороже запілля, дезорґанізувати ворожі „тили“, комунікацію і засоби звязку; орґанізувати повстанський рух, підтримати серед населення віру в справу нашу, а найголовніше переховати до наступної весни кадри армії.[2]
В своїй ухвалі старші військові начальники Дієвої Армії базувалися на таких підставах:
- 1) З часу розпочаття в армії Денікина побільшеної мобілізації задля збільшення кількости добровольчої армії почалася в
- ↑ Командуючий дивізією Січових стрільців Коновалець заявив Правительству, що його частина не може йти на дальшу боротьбу, але чималий відсоток Галичан було в инших частинах армії й вирушив з нею в зимовий похід. Мені не відомі причини, що привели Січовиків до такого рішення.
- ↑ В своїй першій частині за „Зимовий похід“ Ю. Тютюнник освітлює цей мент у всіх його дрібницях, при чому він дає багато місця персональним моментам.
