Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 1. 1929.pdf/39

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

мане! ось у Запорозьців, у Перегонівці добре: цукроварня та ще й з гуральнею“.

Обдивляюся обличчя конвойців й бачу на них тінь смутку.

Проїхали ще трохи й зупинилися біля звичайної селянської хатини, хіба трохи більшої від инших.

— „Добро пожалувати! Будьте добрими гостями“, — зустрічає нас привітно роговецький пан-отець, — „як бачите, хата в мене не красна, проте відпочити можна з дороги“. В простому сірому підряснику пан-отець говорив мішаним жаргоном, так характерним для простого люду, яким він хотів надати своїй мові певну ознаку інтеліґентности.

Отець Павло, коли не помиляюся так його звали, був одним із здобутків революції села Рогового. Старого пан-отця Роговчане за широкі апетити не любили і, як тільки вибухла революція, він поспішив сам залишити свою парафію, а натомість, сходом обібрано на настоятеля — місцевого дяка, людину хоч і просту та мало освічену, але смирну, добродійну й далеку від хабарницьких нахилів свойого попередника.

Розвага нашого мандрівного життя в походах — самовар — був уже на столі й надавав цілому омебльованню світлиці пан-отця теплу привабливість.

На запросини пан-отця ми засідаємо за стіл і ласо пємо гарячий напій з так памятним усім участникам походу поминальним калачем, запас якого у кожного пан-отця невичерпаний.

Вже шоста година. Отець Павло похапцем знайомив вас з своїми місцевими новинами; він поспішав, бо час був уже й до вечірні. Трохи осторонь полк. Долуд розмовляв зі старостою в справах постою Штабу; ординарці й джури снували з двору до хати й знов назад — ладнаються для довшого постою, бо вже всі знають, що Команда Армії вирікла трьохдобовий відпочинок. Бесіду перервав церковний староста, який прийшов до пан-отця по ключі.

Старшини й козаки наші не забували церкви, а особливо на великі свята; перший дзвін, який в цей вечір всіх надто вразив, здався близьким і рідним, пролунав по Роговому. Всі поспішали до церкви. На обличчу мойого джури, дуже чесного й порядного галицького стрільця, і ординарця з конвою бачу занепокоїння. Питаю: — „чого вам хлопці?“ — Та ми, пане Отамане, ми питаємося, чи не підете й Ви до церкви?…

Коли всі пішли до церкви, я з полк. Долудом сідаю за черговий наказ, який сьогодня повинен віднести козацтву моє поздоровлення зі Святом. В такі дні в добрій військовій частині завжди виявляється відчуття особливої внутрішньої єдности; обидві сторони — начальники й підлеглі, — забувають все лихо, всі чергові неприємности, буденні дрібні непорозуміння і тільки залишають в душі найкращі почуття, підкреслюють їх, їм віддають належне. В цей великий вечір, в таких виключних обставинах бойово-похідного життя, хотілося хоч в коротких висловах

27