31 грудня 1919 року Волох, зібравши коло церкви козаків та старшин, доложив, що повернула делєґація від Армії У. Н. Р. і принесла слідуючі умови зєднання гайдамаків з партизанами: козацтво буде принято, а старшини будуть розстріляні.
З 31 грудня на 1 січня Волох зібрав козацтво і вирушив з ним в напрямку на Умань. Причина цього походу для більшости козаків та старшин була невідомою. Забравши м. Умань, Волох очикував червоних москалів, ходив поміж козаками та заспокоював, що червоні москалі їм нічого не зроблять.
В цей час командир кінного дивізіону, сотник Кравченко збірався втікати з дивізіоном на зєднання з партизанами, але йому не пощастило, бо Ревком Волоха було попереджено його прихильниками, і в ночі частина сотника Кравченка була роззброєна і одведена до місцевої вязниці. В цей час Волохівщини вязниця виглядала більше на касарню. Не дивлячись на те, що Волох був заборонив співати український гимн, часто можна було чути співи гимну, які неслися з вязниці. Перед вязницею збірались люде, які вітали козацтво та утішали, що незабаром повернуться партизани.
1-го січня був оголошений суд Волоха над сотником Кравченком та йому підлеглими; велика саля військового суду та вулиці були переповнені народом. В цей час на суд прибула делєґація з сусідніх сел, котра подала Ревкому постанову припинити розстріли українців та випустити з вязниці гайдамаків. Коли ж це не буде зроблене, то відповідальність лягає на Ревком перед населенням м. Уманя та околиць. Суд не відбувся“.
Про всі подробиці Командування довідалося від сотні кінних гайдамаків, що з своїм дивізіонером сот. Легіним (друга сотня не встигла втікти) знов приєдналась до нас, бо побачила на власні очі Волохівщину в повному її розвитку.
Волох наробив стільки шкоди Українській Армії, що на цьому слід більш зупинитися, бо діло торкається зовсім не одного Волоха, а цілої ґрупи так зв. „волохівців“, що поділяли його ідеольоґію.
Зовнішній вигляд Волоха відповідав його духовному світоглядові — високий, кремезний, рудий, з мало інтеліґентним, зі слідами віспи обличчам — він нагадував (своєю зовнішністтю) тип фельдфебеля колишньої Російської армії. Одягався Волох в простий сірий жупан, гайдамацька шапка з червоним шликом, червоний пояс та нерозлучна кавалерійського типу рушниця доповнювала його вбрання. Волох не належав до світлих типів революції, скоріш це було зібрання всіх неґативних сторін людини — фальш, брутальність, знущання над слабшим та демагогія були найбільш характерними рисами його вдачи. „За голоту“, „Хай живе біднота“ і тому подібні вигуки були звичайними в його балачках. У Волоха була природня спритність, знаття натури селянина і робітника, явна особиста хоробрість і дбайливість за козаків
31
