Перейти до вмісту

Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 1. 1929.pdf/51

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

мії, для служби звязку були прикомандировані до штабу Армії від кожної дивізії по одному старшині та по двоє козаків.

Як самий характер подій, так і сили штабу не дозволяли формувати жадних армійських транспортів, через те справу постачання було цілком покладено на дивізії, для чого в потрібних випадках дивізіям указувалися харчові райони; що до грошових засобів, то готівки в Армії зовсім не було, бо не можна вважати за вистарчаючу готівку той міліон чи два карбованців, що передав Командуванню Армії перед початком походу Голова Ради Міністрів в містечку Чарториї.

На загал можна сказати, що труднощів з харчуванням не було, бо село охоче годувало козаків по три-чотири доби і вже після того тільки починало цікавитися, чи хутко козаки мають рушати далі.

Проте Армії потрібні були чималі засоби, щоб купувати одяг, взуття, а головне — коней.

Цукор, спирт та ворожі інтенданські склади були для нас одинокими до того засобами.

Цукру й спирту по заводах під той час на Вкраїні було досить (на самому тільки Перегонівському заводі малося 200 тисяч пудів), а селянам того й другого завжди бракувало. Згідно з оголошеним порядком, дивізії мали отримувати від Вартового Отамана посвідки, по яких комендатура цукроварні вже виконувала накази.

Для переведення персональної реґістрації, розрахування в господарських справах та контролю дивізії мусили подавати щотижня Вартовому Отаманові реєстри-звіти, в яких повинні були зазначати всі зміни за минулий час, кількість людей та коней.

Ціну на коні було у нормовано в межах від 20–40 тисяч карбованців. Порівнюючи з иншими грішми (денікинські, керенки й совітські) наші гроші йшли добре, а гривня — так та пишалася своєю особливою котіровкою, майже в двоє вищою. Звичайно, за браком валюти робилися комбінації — грошей, цукру, спирту і т. п.

Через відступ під навалою добровольців та большовиків, а потім через безупинні марші, повний брак ліків та медичного персоналу, кінний склад Армії властиво звівся нанівець — сливе 80% було шкап та коростявих коней.

Дивізії розпочали енерґійну боротьбу з цією кінською пошесттю, використовуюючи для цього місцеві ветеринарні пункти.

Добровольча армія при свойому відступі залишила чимало тимчавово знесилених коней, і селянство, що ждало реквізицій з боку надходячих червоних, приводило все це до нас на продаж. З прибуттям нашої частини в село на постій, там розпочинався справжній кінський ярмарок.

Але найтяжчим питанням в орґанізаційній праці було озброєння Армії, бо селянство дуже неохочо віддавало зброю, з якою воно сполучало всі свої надії. З часом питання здобування зброї стає все більш та більш нагаль-