„Слабі лежать в Чукові, в школі. Старшини, котрі ще були самі в силі, носили їсти і обходили стрільців. Я, здоровший, сідаю на фіру і їду одвідати команданта полку. Застаю його в кожусі при столі в гарячці і, як мій адютант говорив, мав він понад 41 степень горячки, і її не можна було навіть термометром зміряти. Вмирає о. Городинський, полковий духовник. Поховано його в Немирові. Самі старшини викопали могилу, щоб пси не розволікали костей, бо й то дуже часто траплялося. 11-XII вмирає в школі трьох стрільців. Старшини копають їм могилу, решта старшин і стрільців з цивільними ставлять на могилі дубовий хрест з написом: „Борцям за волю України“. Зі всіх старшин полка — а було їх понад 50 — лишилося кількох здорових. Найдовше тримався адютант полку поручник М. Тофан, котрий з сомопожертвою ходив від хати до хати й старався помагати хорим, доки сам не зліг. Цивільні люде вмирали також по кількох денно, але не нарікали і доглядали коней і обози. Зазначую, що волость Чуківська і Немирівська тримали добровільно хорих на тиф по хатах і ходили коло них, як коло своїх дітей, хоч самі від них заражувалися. Могли вони, коли ми були безсильні, нас всіх постріляти таки самими нашими крісами. Одначе, Галичане потрафили зєднати собі своїм поведенням їхню симпатію і зрозуміння, за що вони боряться. Здавалося, що всі тут вигинемо. Де-які стрільці і підстаршини, бачучи загибіль, починають втікати, збираючися в більші гуртки; втікають в Галичину майже щодня по кількох. Багато тих дезертирів вигинуло від банд, особливо близько від Камянця-Подільського. Нема кого вислати по служби, а команда бригади телефонує що-дня по людей на санітарів до шпиталів…
…Денікинці залишили нас на місці і підпомагали, але й вони багато не мали. Тиф почав роскладати їхню армію, а большовики напирали що-раз більше з півночи. Ціла добровольча армія подається на полудне, і наш корпус дістає приказ подаватися за нею в околицю Балти–Бершаді–Ольгополя. Дня 29-го грудня відходить наша бригада через Брацлав до Тульчина. Курінь — слабі й виздоровці — їдуть на підводах“.
Висновок: —
Таким чином рядова старшина У. Г. А. є в переконанню, що, лише з мотивів фізичних, Армія пішла шляхом иншим, чим її сестра — Армія Наддніпрянська й числила це положення не природним й тимчасовим.
Мені ж пощастило переконатися в тому, наскільки правдиві були чутки, що певну неґативну ролю в цьому відограли німці-штабовці, в руках яких, властиво кажучи, й перебувала вся оперативна й орґанізаційна частини вищих штабів Армії.[1]
Можливо, що не прийшов ще час розвязати це питання в повній мірі, проте смію зафіксувати навіть і тепер, що таке по-
43
- ↑ Підкреслення редакції.
