Перейти до вмісту

Сторінка:За Державність. Матеріали до Історії Війська Українського. Збірник 1. 1929.pdf/59

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

крили кулеметний та рушничний вогонь, але це було безнадійно. Страшна лава, не меньше 600 шабель була вже майже біля обоза. Я зі штабом (старшини, ординарці, тут же й полковник Чижевський — разом 23 чоловіка, з котрих більшість, як і я, без шабель), кинулись вправо, в поле. Відскочивши на кроків 200–300, ми зупинилися, щоб що-будь порадити, але-ж прийшлося тільки подивитися, як ворог грабував обоз. Правда, полковник Крат звернувся до мене, аби кинутися в контр-атаку, й я його цілком розумів, — там в обозі, де лютував ворог, була його дружина, але здоровий розум твердив, що це нісенитниця — один в полі не вояка. А тут ще до того чоловіків з півсотні денікинців кинулося до нас, стріляючи по нас на бігу. Нічого не зоставалося нам, як тільки залишити поле бою.

Отже контр-атаки, про яку пише полковник Чижевський, не тільки не було, але й не могло бути. Заатаковані ми були не яким-небудь розїздом, а полком кінноти, під керуванням князя Голіцина, Кавказької сводної дивізії, — відділу генерала Попова. Ворог переслідував нас верстов з пять, при чому ледве їм не дістався полковник Чижевський, який упав з конем, але всеж йому допомогли встати та сісти на коня, і він разом з нами скакав по полю, доки ворог не лишив погоні. Під с. Калинівкою ми настигли кінну окрему сотню, яка була з боку с. Голотьок у рухові заатакована ворогом і в цій атаці понесла втрати — 2 ранених. Прибувши в с. Високе ми росташувалися на ночівлю, куди через годину-дві прибув і Чорноморський полк.

В бою під м. Животовим, дивізія понесла втрати: вбитими 11 чоловік, полоненими до 100 чоловік, 2 гармати, 5 кулеметів і обоз. Усі хорі на тиф були залишені денікинцями в с. Голотьках. Днів за пять почали прибувати до дивізії старшини та козаки, які під Животовим попали до полону, й дивізія з кожним днем почала збільшуватися.

Доповідаючи Командарму про Животів, я просив про призначення розсліду цієї поразки, але на це Командарм відповів: — „Всього не передбачиш і не вгадаєш. Ваше становисько було тяжке“.




Цими подіями я закінчую першу частину оповідання про зимовй похід, бо далі, з другої половини січня (19-I), ситуація набуває цілком нового характеру, що вимагає зовсім відмінної тактики Армії У. Н. Р.