служби і дуже знехотя ішов до „учебної команди“, себ-то в школу підстаршин, а українець, як раз навпаки. З кінцем військової служби, москвин негайно, зараз же після виходу наказу про звільнення його в запас, ще в касарні, старався убратися в піджак, не дивлячись на те, що він лежав на ньому, як на корові сідло. Українець в масі прагнув навіть до дому повернутися в уніформі, та ще й не рядовиком, а підстаршиною. Це дрібниці, але як багато вони промовляють.
Загубивши віру в салдата-москвина, згаданий командир батальона звертає всю свою увагу на салдата-українця і той вогонь вояцький, що ще палав в ньому самому, щоб показати иншим народам, що ми в першу чергу вояки, нащадки славного колись військa Зaпoрoзькoгo. Прихід старшин підкрипив його думку, і він того ж вечора вирішив перетворити її в життя.
Після вирішення надіслати привітання до Української Центральної Ради, того ж таки вечора ініціятивна ґрупа старшин-українців, з командиром батальону на чолі, вирішила повести проміж вояками українцями культурно -інформаційну працю. Решту часу в той вечір було присвячено читанню в голос по черзі „Кобзаря“.
На початку ініціятивна ґрупа поставила собі на меті не руйнувати російського фронту, а, навпаки, зміцнити його й показати приклад иншим, як слід поводитись правдивим воякам та прагнути офіційним шляхом до творення, виключно з українців, сотень і курінів у свойому полку.
З цього вечора почалася енерґійна праця між українськими вояками.
В першу чергу приступили до виявлення кількости вояків-українців у полку та почали налагоджувати звязок між полками дивізії, своєю артилєрією, зокрема з тяжким арматним дивізіоном, який стояв у районі дивізії і в якому було багато українців. Провадилось все це, безумовно, не офіційним шляхом. Виявилось, що українців у полку було звиш ½. Можна було-б при сприятливих обставинах зформувати добрий курінь.
Приблизно стільки ж було українців і по инших полках дивізії. Через де-який час навязався звязок з армійською радою, а літом з Українською Центральною Радою. Як з останньою, так і з армійською радою звязок був слабий. Він полягав у тому, що разів два чи три приїзджав з армійської ради інформатор, а б-го травня послано було делєґатів од дивізії в Ригу на зїзд, скликаний армійською радою. Літом були вислані делєґати на другий військовий з'їзд до Київа.
50
