Командиром цього полку на початку революції був полковник Гадунський, а підчас серпневих боїв з німцями — полковник Бугай. Обидва вони, здається, білорусини з походження. До українського руxу ставилися байдужо і йому, хоч і не шкодили, але ж і не допомагали.
Окремого українського кypiня в полку зорґанізувати не пощастило.
Правда, в той час становище командира полку на загал було дуже тяжке. Як один, так і другий командири полку були старі кадрові старшини, з великим досвідом, хоробрі, розумні, чесні і вміли жити в той час зі своїми підлеглими. Вони намагалися здобути прихильність всього полку, а не частини його.
Український рух в решті полків дивізії був слабший, ніж у Лепельському полку. Це явище можна зясувати тим, що не знайшлося там енерґійних українців, надто з проміж старшин.
Веoь чае вони пленталися в хвості і прислухалися до опінії Лепельського полку.
Перед серпневими боями почала формуватися дивізійна рада, але про її діяльність нічого не можу пригадати.
Здається, що серпневі бої під Ригою загальмували її орґанізацію. Дивізія в цих боях понесла великі страти. Потім відступ. Все це вплинуло на створення дивізійної paди.
Здається, після переходу старшин-українців Лепельського полку до 180-го пішого Херсонського полку, ця ідея і зовсім була забута.
53
