Дивізія на початку революції стояла в районі Сауснер-Копенгаузен і входила до складу XII армії. Вона складалась із 5-ої і 7 oї бригад (9, 10, 13 і 14 Особих полків).
Ініціятива українського руху в цій дивізії походила від 9-го Особого полку. На чолі руху в цьому полку стояли поручники П-ко і С-ій.
В березні місяці в 9-му полку був зорґанізований культурно-інформаційний гурток, який і провадив кольтурну працю серед вояків-українців.
Між 5 і 15 травня була сформована полкова рада. Склад цієї ради на початку був такий: голова, заступник, три члени, секретар і скарбник. А пізніше — голова, заступник, секретар, скарбник — президія; крім того, від кожної роти і команди — по одному представникові.
В резерві, двічі-тричі на тиждень збіралася полкова рада. Інформації від президії полкової ради по ротах були щоденні.
В червні місяці була зорґанізована дивізійна рада.
Сталий звязок був тільки між частинами дивізії.
З армійською радою стосунки були дуже рідкі: — разів два три на місяць. Нормальний звязок з нею був налагоджений в перших числах вересня р. 1917.
В червні місяці дивізія ця увійшла в офіційні зносини з Українською Центральною Радою.
У вересні місяці виникла в українців думка про українізацію 13-го Особого полку, який мав найбільший відсоток українців — 75%.
У місті Вендині (Латвія) у вересні місяці, в помешканню відділу „іскосола“[2] зібрались українські делєґати III-ої Особої дивізії на чолі з поручником П-ко.
На загальному засіданню українців і москвинів було вирішено і запротоколено українізувати 13-й Особий полк.
Після цього українські делєґати вийпли до другого помешкання, щоб обговорити, як краще з техничного боку це переве
54
