В. КОРНІЇВ
Сотник.
1. Предкладаю тут перебіг праці по українізації частин 36-го пішого полку X корпусу, оскільки я міг спостерегти, і освітлюю, оскільки можу, обєктивно, переважно в тому, що стосується до полку.
Нічого не можу сказати, як почалась і провадилась праця в штабах та инших частинах корпусу, бо будучи командиром роти, знаходився весь час на передових позиціях, в бойовій обстанові, чому не мав можливости брати активної участи в праці, а тільки діставав відомості й інформації від представників, та довідувався про неї з протоколів засідань.
Розповідаю тільки те, що бачив сам та чув із авторітетних джерел. Не посідаючи надто жадних документів того часу, не можу з певністю визначити дат, як рівнож подати призвіща визначних чинників.
2. Четвертий рік десятки миліонів людей, виконуючи накази своїх правителів, збройно вирішували державні непорозуміння, четвертий рік відіймали життя один від одного, не тільки не знаючи, а навіть не бачучи того, кого забивали або калічили, і таке ненормальне життя тяжко відбивалося на нервах і психіці участників війни.
Кожний вояк на фронті відчував потребу кінця, відпочинку, повороту до дому, кожному набридло бути що-хвилини під загрозою смерти, хотілося втікти від небезпеки, повернутися знову до тихого життя і спокійної праці, — але кінця ніхто не бачив. —Нарешті, пролунало „революція"—щось таємно-страшне, страшне по минулому досвіду, а в той же час бажане багатьом, що обіцяло кінець не тільки цій всесвітній різні, але забезпечувало й на далі ліпші, як дотепер, умови життя. „Революція“ — кож
62
