ножі, на часи і т. ин., а тепер тут, в одній землянці, на одному полу, в одній одежі, — між собою вороги.
Перед вечером, стомлені переходом, прибули наші земляки. Голова ради в привітанню сказав кілька слів, в яких зазначив, що нам Українцям не приходиться зараз дивитись на Москвинів, які, покидаючи зброю, втікають до дому, — нам треба міцніше гуртуватись докупи і вже орґанізовано, підготовившися йти на допомогу своїм батькам, які переживають тяжкі часи, і разом з ними визволяти націю. Перш здобути, а потім налагоджувати життя, і закінчив: Хай живе вільна Україна! У відповідь гучно пролунало — Слава!
В полку почулася сила Українців. Москвини почували себе ніяково і здебільшого були з розсіяним видом. Виборні командири, що не встигли ще приступити до своїх обовязків, почали відмовлятися і взагалі вже ніхто з Москвинів не хотів думати про виборне начало. Ранком другого дня виявилось дезертирів Москвинів біля 300 чоловіка; дезертири забрали з собою і зброю.
Репта не Українців була зібрана в окремий відділ і відкомандирована до тієї дивізії, з якої прибули виділені до нас Українці.
Таким чином, полк став цілком українським; позалишалися тільки майже всі старшини-Москвини, які виявили своє бажання працювати чесно і під українським прапором.
Як ішла справа в инших полках, не знаю, але приблизно з цього часу весь X-й корпус рахувався українським і підлягав наказам Центральної Ради. Через недовгий час вже чекали на зміну і готовилися вирушати на Україну, де в той час почалась борня Українців з большовиками за Київ та инші міста.
6. Різдво. Погода стояла не зимова, а подібна до сірих дощових днів пізньої осени. Ще з учорашнього вечора всюди по землянках починалася розмова — спогади про святкування цього великого зимового свята на Україні. На душі у кожного було надзвичайно тяжко. Кожному нагадувалось велике українське село, закидане снігом, а все живе — загнане крутим різдвяним морозом під дах. Нагадувалась та тиша, що переривалась веселим гомоном і прекрасними колядками хлопців та дівчат. — Кожного охоплював сум при думці, що він не має можливости це свято зустріти в чистій, теплій, освітленій маленьким світом хатині і разом з родичами скоштувати традиційної куті. Тут було далеко від цього, лишень число 25 грудня дало знати про Різдво, а землянки, шанці, мокра дощова погода, звичайна їжа — знову примушували відганяти думки про свято.
Вранці 25 грудня року 1917 був одержаний наказ вирушити до села, де був штаб полку. Не було відомо для чого і чому. Тих частин, які мали змінити, ніхто не бачив, і з цими питаннями почали укладати свої необхідні річі і готовитися до вимаршу.
По полудню вже розмістилися по кватирях молдаванського села Калафіндешти. Мешканці цього села неприхильно стрічали
