було зліквідовано. Розстрільні сходилиoь до купи й зі сміхом та піснями повернули до своїх ешалонів з запасовими рушницями, що їх покидали відважні захистники Кременчука, так звана „червона ґвардія“; були і полонені, з яких — більшість жидки, щo з переляку не змогли втікти до відступаючого ешалону.
Пізно ввечері наші ешалони з жовто-блакитним прапором спинилися на стації Кременчук. Все стихло. Настала ніч для спочинку. По вагонах бойці з піднятим настроєм довго ще ділилися вражінням першої успішної сутички з новим ворогом.
На ранок другого дня було одержано розпорядження готовитись полку до вируху в місто і розміститися по касарнях.
31-ша дивізія залишалась в районі Балти, де чекала на ешалони, звільнені 9-ю дивізією. Полки першої бригади 9-oї дивізії ще були в дорозі. Вже з ранку на стацію почали прибувати представники від українських орґанізацій, які промовами робили ентузіязм серед війська. Був будній день, але відчувалось якесь свято. Не дивлячись, що місто було на стані облоги, крамниці всі були відчинені і нарід в святошнім убранню товпився по вулицях. О годині десятій полк бадьоро, під звуки полкової оркестри, пройшов по вулицях Кременчука до касарень, де і розмістився. 35-й піший Брянський полк залишався на стації, чекаючи прибуття першої бригади, на завданню котрої було пробити шлях на Полтаву і пропуститити 31-шу дивізію на Харків. Теоретично плян руху був розроблений як найкраще, настрій війська добрий, здавалося, що ніщо не могло зруйнувати, але, на великнй жаль, міркування не справдилися.
Пробувши в спокою тільки дві доби, прийшлось шикуватись до бою і до бою не з рухом вперед, а до бою, щоб захищати здобуте місто.
Большовики, що так легко були збиті перед Кременчуком, повели упертий контр-наступ. Тепер прийшлось виступати не проти неорґанізованих відділів „красної ґвардії“, що три дні тому назад кидали рушниці з переляку, а проти орґанізованих большовицьких полків, прибувших з Московщини. Крім того і наше вояцтво, під впливом сильної аґітації, ослабло, а це дало небажані наслідки.
7. Ранок. Дрібний зимовий дощ ще з нoчи тарабанив по дахах будинків. Завдяки невеликому морозу, робилась ожеледь, яка примушувала пішоходів міцніше триматись на ногах. Така погода примусила мешканців міста на якусь годину більше спочивати, нікому ще не хотілось покидати своєї теплої оселі, але все це було сполохане гучними розривами гранат, які посилали большовики з боку Полтави. За кілька хвилин місто охопила паніка: жінки, діти, з переляканими обличами, бігли по вулицях, шукали порятунку; шибки в вікнах тріскали від гуку гранат; кулі свистіли в ріжних напрямках, пощади не було нікому. Тріскотня рушниць і кулеметів охопила широкий фронт. Виставлені завчасно застави уперто відбивались. На поміч їм першими рушили невеликі від
69