гурток Українців для студіювання українознавства. Ще з початком р. 1916 там працювала „Малорусская трупа“ театру „(нерозбірливий текст) ars libera". Головними діячами цього табору були: хорунжі Станicлавський, Авраменко, Я. Мандзенко, Фесенко, Товстоніг, Мельниченко та инші.
Старшинський табор Мюлінг біля Вейсельбурга був одним із суто московських таборів, де російським комендантом табору українська організація була помічена з самого початку і вживались всі заходи, щоб знищити її. Всі Українці, як звичайно в усіх таборах, опинилися на сторінках „чорної книжки“. До старшин цього табору, які одверто виступали, як Українці в своїй праці, належали старшини Петчинський, Немоловський, Шельдешов, Ващенко й инші. В таборі Райхенберг освідомлював Українців хорунжий Шпановський, а в таборі Брюкс — сотник Паньківський, поручник Кіт і хорунжий Лебединський.
Наслідки праці цих гуртків були досить значні — число членів їх поступово збільшувалось. З початку старшини-Москалі дуже вороже ставились до організаторів цих гуртків (які в числі 7-10 чоловіка складали тісний таємний гурток) і вони, яко „мазепинці" і „самостійники", значилися на „чорній дошці“, а потім на них махнули рукою, як на людей цілком зіпсованих, яким готувалося місце на Сахалині. Більш загострену форму прийняла боротьба між невеликим українським і численим московським табором після березневої революції р. 1917, коли Українці відкрито почали говорити про самостійність України.
Щоб праця в полоні дала реальніші наслідки, потрібно було українізувати один зі старшинських таборів. В квітні року 1917 український гурток табору Терезієнштадт, при допомозі Союзу Визволення України, почав домагатись від Австрійського Військового Міністерства, щоб їм було дозволено, або перевестись до козацького табору Фрайштадтського, або українізувати один із старшинських таборів. У Військовому Міністерстві ця справа була вирішена в той спосіб, що табор Йозефштадтський буде українізований через перевод туди з инших таборів старшин-Українців і вивезення звідти старшин-Москалів, або не бажаючих мати нічого спільного з Українцями. Тільки в червні р. 1917 прибула до Йозефштадту перша група (12 старшин) Українців із Терезієнштадту.
В таборі Йозефштадт українськнй гурток (до 15 свідомих Українців-старшин) тоді ще був таємний, решта старшин (до 100 чоловік) були Москалі і несвідомі Українці.
Зараз же по прибутті Терезієнштадтців відкрито був заснований Український гурток старшин табору Йозефштадтського, який надрукував у Вістнику Союза Виззолення України заклик до всіх старшин Українців, що перебували в ріжних таборах, щоб вони прохали про перевод їх до Йозефштадту. По мірі прибуття Українців до Йозефштадту, старшини-Москалі вивозились до инших таборів, бо в таборі могло міститись не більше 12О чоловік.
В липні р. 1917 пощастило майже всіх Москалів замінити на Українців. Найбільше й найсвідоміших Українців дав Терезієнштадт (друга група з Терезієнштадту мала до 20 старшин). Багато Українців приїхало малосвідомих, що навіть не зчали української мови. Багато довелося покласти енергії та сил невеликому „культурно-просвітньому гурткові“, який
75