була повітова і мійська охорона: кінна сотня — 100 шабель при 4 кулеметах і піша сотня 100 багнетів при 2 куяеметах з великою кількістю набоїв та, крім того, Німецький курінь — 400 багнетів при 16 кулеметах і відповідній кількості кінноти — взяв повітового старосту під свою охорону. Німці, хоч і заявили про свій невтралітет, а проте вороже ставились до повстанців. Тут дійсно було над чим подумати, бо можна було несподівано попасти на шибеницю. Але Сіре старшинство і козацтво, за бувши про персональні користі, виконувало свою обіцянку — битись до останнього за самостійну Україну. Піша сотня охорони була несподівано для неї оточена й обезброєна. Оточити одночасово й кінну сотню не вистарчило сил. Почувши про обезброєння пішої сотні, кінна — розбіглась. Потроху стосунки з Німцями налагодились і в повіті була утворена влада прихильна Директорії У. Н. Р.
Після прибуття до Конотопу 1-го і 4-го полків сотник Палій прийняв командування армією на Чернигівщині й Полтавщині, а начальником штабу армії був призначений п. Калюжний. Хоч вся армія складалась тільки з Сірої дивізії і сформованого пізніше „oтaманом“ Ангелом „куріня смерти“, частини нерегулярної більше з соціялістичним, ніж національним напрямком, але керувати навіть такою армією сотник Палій при тій тяжкій ситуації був не здатний. Сотник Палій був людиною високої моральности, але слабохарактерний і дуже довірливий, він підпадав впливові ріжних авантурників, що пролізли до штабу армії. Брак у сотника Палія сили волі, рішучости, уміння скоро й яскраво зясувати тогочасну ситуацію й енергійно керувати військовими частинами мало не привели до загибелі Сірої дивізії. Щож до начальника штабу армії п. Калюжного, що називав себе військовим старшиною, то — щоб не сказати більше — він цілком не відповідав своїй посаді. Це спричинилось до того, що керування бойовими чинами відбувалось якось само собою.
На начальника Сірої дивізії був призначений командир 4-го полку підполковннк Абаза, визваний з м. Коропа ще до прибуття 4-го полку до Конотопу, а на начальника штабу приділений до генштабу сотник Морозевич. І тут вибір був невдалий. Підполковник Абаза дуже спокійний і чесний, але не енергійний, нездатний до рішучого керування частинами, якось по філософськи ішов за подіями. Сотника Морозевича більше цікавили горілка й гарні жінки, ніж визвольна боротьба. Штаб дивізії майже не працював, завдяки чому штаб армії мало знав, що з себе уявляє Сіра дивізія й що вона робить. Якщо ж штаб армії й одержував відомості, то більше негативного характеру, через що вище командування Сіру дивізію ставило, певно, на рівні з иншими курінями й курінцями, яких пізніш доводилося розформувати.
20 го листопада, коли гетьманці зайняли вузловий залізничний пункт Бахмач, Німці предявили Сірим ультиматум — відійти від залізниці на 20 верстов праворуч і ліворуч, і рішучо відмовились видати набої та бойовий припас, що був на хут. Верьовка біля Конотопу. Становище було дуже прикре: не було набоїв, бо гетьманське командування дозволило раніше видати Сірим, не дивлячись на те, що вони були на фронті, тільки по 600-900 набоїв на полк, більше цього скільки дивізія набоїв не просила — їх не давали. Вісім польових гармат арматного полку всі були
84
