формованого там з часів гетьманщини полку. Цей відділ виявив невеликий опір Сірим, а 26-27 листопада був остаточно зліквідований.
26-го листопада відділ Сірих, поповнившись мобілізованими, в складі: 1-го полку — 300 багнетів при 6 кулеметах, 3-го полку — 250 багнетів при 4 кулеметах, 4-го полку — 200 багнетів при 4 кулеметах і арматного полку — бронепотягу — „Палій“, під керуванням сотника Любича вибив гетьманців зі стації Плиски й зайняв її.
28-го листопада Сірі повели рішучий наступ на стацію Крути, де гетьманці, сили яких мали бiльшe 1.000 багнетів, 15 кулеметів і 2 польових гармати, бажаючи мати залізничну лінію на Чернигів, що також належав до них, дали останній рішучий бій. Сірожупанники, зробивши відділом до 200 багнетів при 3 кулеметах обхід з боку Бурківки, головними силами повели наступ по лінії залізниці з Плисок на Крути. Завязалась жвава рушнична, кулеметна й гарматна перестрілка, але коли відділ Сірих розпочав свою акцію на тилах у гетьманців, вони, не сподіваючись цього, заметушились і почали тікати, залишивши Сірим 2 гармати, до 10 кулеметів і багато військового майна та вогнеприпасу. В цьому бою було забито у Сірих — 3 козаки і ранено 2 старшин та 5 кoзaкiв; у гетьманців було забито до 10 чоловіка і взято в полон до 30 чоловіка. Частина гетьманців розбіглась, а частина відступила до м. Ніжина.
В перших днях грудня відділ 3-го полку — до 300 багнетів при 6 кулеметах з бронепотягом „Палій“ під керуванням поручника Дейнеки зайняв м. Ніжин і розсіяв рештки гетьманців.
Після здобуття Ніжина 3-тя сотня 1-го полку — 120 багнетів і бронепотяг „Палій“ під керуванням його коменданта, сотника Діденкa, зайняли м. Городню, обезброївши там відділ генерала Іванова, що мав до 500 багнетів, і одiбравши 3 пуда золотих Юрєвських хрестів і 6 пудів срібних, які було здано до Державної скарбниці в Київі.
7-10 грудня 3-й Сірий полк зайняв без опору м. Чернигів, ліквідував які були там гетьманські організації і, настановивши українську владу, розмістився там, сподіваючись пробути в Чернигові більш-менш довший час. Була надія, що стосунки з большовиками полагодяться в мирний спосіб, і вони не полізуть на Україну, тим більше, що оголошення ними війни Урядові України — Директорії У. Н. Р. не було.
В цей час скінчилось поповнення дивізії мобілізованими козаками, яких у кожний полк поступило по 1200-1400 чоловіка. Всі вони були одягнуті з полкових комір у чудові сірі жупани, штани, шинелі, було видано споряд, покривала, білизну та всі речі, до столових приборів і гребінців та щіток включно. Поки велась боротьба з гетьманцями мобілізовaнi козаки були як справжні козаки, але коли діло дійшло до боротьби з новим ворогом — московськими большовиками переважна більшість мобілізованих, під впливом комуністичної агітації, не захотіла з ними битись. Почалось глухе незадоволення гострою дисципліною, що була в Сірих полках, забороною грабувати „буржуїв" та різати жидів, а далі почали майже відкрито озиватися голоси, що старшини сірожупанники „буржуї", що їх треба всіх перевішати. За старшин вступились старі кадрові козаки, до них прилучилась невелика кількість мобілізованого свідомого козацтва. Почався заколот і небезпека відкритого бунту. Щоб уникнути
87
