пускати, коли відомо було, що вони не вірили в можливість скорої заплати їм грошей за цвинтар. Всяке запевнення про скоре залагодження справи, власники уважали за звичайне проволікання часу.
Заключення купчого кріпосного акту. Більше року протягнулася справа збірки пожертв по підписних листах. Аж нареші на початку року 1929 певна необхідна сума грошей зібралася в касі Правління Станиці, й воно приступило до детального обговорення з власниками землі умови куплі й закріплення купчого акту.
29 квітня 1929 року Український Центральний Комітет при листі[1] під ч. 2045 вислав своє уповноваження ґенералові-хорунжому О. Загродському на заключення й підписання формального купчого акту.
Так по довгих зусиллях, а ще довших остаточних розмовах із власниками землі, справу, нарешті, доведено до кінця. Могили українських лицарів назавжди були врятовані. Земля під ними викуплена у власність Українського Народу й одгорожена гратами від решти цвинтаря, при чому викуплено 1,842.57 квадр. метрів.
Акт купчої кріпости учинено в м. Каліші, в нотаріуса Станіслава Бзовського 4 жовтня 1929 року.
Цей важливий момент у житті української політичної еміґрації на каліськім терені ознаменовано урочистою традиційною великодною панахидою за спокій душ померлих воїнів українських.
В 1929 році православні великодні свята випали на день 5 травня (по нов. ст.). Традиційні поминки на могилках мали відбутися через тиждень, а понеже з відомих вже нам причин доступу на цвинтар не було, бо не було ще споряджено формального купчого акту, — поминки відбулися лише 19 травня, цеб-то на перший день католицьких зелених свят.
Панахиду відслужив настоятель Св. Покровської церкви при Українській Станиці, протоєрей о. Іларіон Бриндзан, у сослуженні діякона о. Григорія Буня, при ктитареві п. Якові Драбині і церковному хорові під керовництвом п. Івана Білецького.
На панахиді був присутнім заступник голови Правління Станиці ґенерал-хорунжий Олександер Загродський (командир 2-ої Волинської стрілецької дивізії) і багато українських політичних еміґрантів із м. Каліша, Щипіорна, Скальмержиць і околиць.
Настрій у всіх присутніх був урочисто піднесений. Поруч зі смутком, який відповідав хвилі, на обличчі кожного українця-вояка, кожної українки, що прийшли одвідати могилку брата чи сестри, сина чи доньки, батька чи начальника, підлеглого чи просто бойового товариша, можна було прочитати вираз внутрішнього задово-
- ↑ Лист підписали: М. Ковальський, Ґен.-.Шт, ґен.-хор. В. Кущ, полковник І. Золотницький.
