Сторінка:Збірник Хліборобської України, Том 1 (1931).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


ку державу“ останеться потім в душах оцих студентів? І хто не буде сміятися гірко з ріжних „шонок“, роблених паном президентом, чи над паном президентом Української Народньої Республики. Хто не буде сміятись (крізь сльози, коли це державник український), коли прочитає в гетьманській „Січі“ № 2, 1931, таку фразу: „Гетьман — Павло Скоропадський — се не тільки державний символ, але дійсний, живий Гетьман, Гетьман з Гетьманів, Монарх з Монархів, невиборний, ненаказний. Се — Помазанник Божий Української Трудової Монархії з віка у вік, з Роду в Рід.“ Україна занадто поважна річ, щоб її можна було блазнуванням збудувати. І громадянство України складається не з самих тільки „свідомих українців“, серед яких декласованість і брак всяких орґанічних звязків роблять на якийсь час можливими всякі неможливі найсмішніщі комбінації. Власне во імя великої поваги, во імя безмірної трудности проблему Української Держави всяким еміґрантським персоніфікаціям цієї держави мусить бути покладений кінець.

VII.

Щоб запобігти всім цим злам від персоніфікації, я настояв на тому, щоб було взято від Гетьмана в р. 1920 Заприсяженя. Одначе лоґіки фактів воно перемінити не змогло. Так само не помогла і моя остання спроба передати Гетьману згідно бадеґській умові мої права. Така переміна персоніфікуючого в ідейного провідника під моєю контролею мала на мою думку знов перенести центр ваги з персоніфікації на ідею. Але цього ані не зрозумів, ані не схотів сам Гетьман, а тим більше кліка, що за ці роки в смак персоніфікації увійшла і всі її користи для себе побачила. Оця моя остання спроба врятувати — для творчости — гетьманську орґанізацію не вдалась. Вона скінчилась проголошеням мене божевільним та невідповідальним і поставленям мені вимоги, щоб я признав себе духово зломаним та відійшов від громадського життя.

Коли-б люде, що це зробили, були політично честні, вони поступили-б так. Позаяк ніяка лікарська комісія мого психічного стану не окреслювала і позаяк я ніколи не обіцював Гетьману бути непрацездатним без кінця, то моє розвязаня У. С. X. Д. на підставі Реґляменту, ними-ж самими ухваленого, вони признали-б законним. На місце У. С. X. Д. вони заклали-б нову орґанізацію зі Статутом та Реґляментом більше відповідаючим їхній практичній політичній вдачі. Щоб уникнути слушного закиду — „чому-ж ви скинули Липинського, коли нічого більше розумного ніж він ви видумати не в силі“ — вони відреклись-би урочисто від моєї ідеолоґії та тактики і почали творити кращу та розумнішу ідеолоґію і тактику свою. Отверте виявленя того, що сталося: — поставленя на перше місце особи замість ідеї — показало-б, хто з нас в реальнім, практичнім політичнім