щоб показати свою „вищість“ мусять принизити, мусять опаскудити на свій образ і подобіє — „романтиків“.
В тім, що сталося у нас, нема нічого нового специфічного. Маємо ще одну, типову для України перемогу типу примітивного реаліста над типом ідеаліста. Маємо ще один зайвий доказ, чому не маємо своєї власної держави. Бо держави родяться тільки від гармонійного сполучення ідеалізму з реалізмом, родяться від Санчів-Пансів, що до смерти люблять і шанують Дон-Кіхотів і від Донкішотів, що своєю єдностю уміють заімпонувати Санчо-Пансам. Неправдою єсть, що можна знищити Дон-Кіхота і самому зайняти його місце. Світогляд, що творить, ідея, що впливає, це витвори типу, раси, а не „переконань“. Санчо-Панса, перебраний в заграбовану у Дон-Кіхота зброю — може бути тільки пародією, фарсою, опереткою. Тому земля, де Дон-Кіхоти стають все жертвою Санчів-Пансів, де Санчі-Пансі, щоб зискати собі популярність Санчо-Пансів, помагають їм убивати Дон-Кіхотів, а самі Дон-Кіхотську зброю одягають, щоб її своїм практицизмом осмішити, така земля не може мати своєї власної держави. Така земля мусить бути у вічному рабстві у націй сполучаючих в собі ідеалізм, Дон-Кіхотство з Санчо-Пансівством, два типи ідей, і два типи людей. І нічого при таких умовах не поможе мислителям такої нації розвязувати проблєми державного мужа серед нації не здатної до державного життя.
Але, поки живем, поки хоч з тяжким трудом працюють стомлені „Україною“ груди, мусимо бути вірні ідеї, мусимо для неї працювати. Висловом цього єсть власне „Гетьманець“.
Нехай він буде доказом, що серед Гетьманців не були самі лиш українські „практичні політики“. Що плюгавленям нас „практиками“ хоч може вбито нас фізично, але духово не зломано (плюгавленям вбивають цвяхи у власну труну). Нехай він буде доказом, що була серед них ідейна і ідеалістична, не по убранню в чужі пера, а по свому соціяльному типу, по своїй природі, молодь. І нехай не покидає нас, старих і змучених, надія, що ця молодь, що цей тип, що ця раса, таки переможуть колись на Україні.
Тоді прийде час на персоніфікацію. Тільки на Українській Землі, тільки з хвилиною перемоги на Україні типу ідеалістичного, з нічною тугою за добрим, за гарним, за великим, зможе бути проголошений Гетьман. Тільки тоді буде не Великий Гетьман, що буде дійсно персоніфікувати ідею, а не гетьман-отаман дрібний спекулянт на ідеях. І тільки тоді стане всім ясно, чого хотіли ми „божевільні“. А без здійсненя ідеї нашої — в безвласнодержавній, практичній, реалістичній, рабській хамській Україні — дай нам Боже на віки до такої України непристосованими божевільними залишитись.
